Поради вчителям

Як віртуозно долати конфлікти

Що ж таке конфлікт? У психології конфлікт визначається як зіткнення протилежних інтересів, поглядів, прагнень тощо. У колективі конфлікт відображає зіткнення рольових позицій, норм, цінностей членів групи. Конфлікти, що виникають в колективах (у тому числі учнівських), можуть бути викликані такими трьома групами причин:
1. Особливостями освітнього процесу;
2. Психологічними особливостями людських взаємин;
3. Своєрідністю членів групи.

Дев’ять причин конфліктів
1. Необ’єктивність: організаційна боротьба, що переходить “на особистості”.
2. Різниця в цінностях: оцінка світу та реальності часто може не співпадати в одній команді.
3. Різниця в оцінці дійсності: перекручування фактів.
4. Відмінність у цілях: різні цілі в одній команді.
5. Відмінність у методах: сторони мають одну мету, але не можуть дійти згоди з приводу її досягнення.
6. Суперництво за ресурси: кому дадуть клас “а”, а кому “б”?
7. Суперництво за управління: прагнення збільшити свою владу.
8. Непорозуміння: одне слово чи фраза може для когось стати образливим.
9. Нереалізовані очікування: плани, що були побудовані людиною та нереалізовані через іншу сторону.

Усі конфлікти розвиваються за певною схемою і мають загальні стадії
розвитку:
– потенційного формування суперечливих інтересів, цінностей, норм тощо;
– переходу потенційного конфлікту в реальний (усвідомлення конфлікту хоча б одним з учасників);
– конфліктні дії та поведінка;
– розв’язання конфлікту.

Окрім того, кожний конфлікт має також більш-менш чітко виражену структуру. У будь-якому конфлікті присутні:
– об’єкт конфліктної ситуації;
– цілі, мотиви учасників;
– опоненти – сторони конфлікту;
– поведінка, спрямована на ліквідацію планів і руйнування намірів іншої сторони.
Важливо пам’ятати, що доки присутні всі перераховані елементи структури конфлікту, він неусувний. Спроба припинити конфліктну ситуацію силовим тиском або домовленостями призводить до наростання, розширення його за рахунок залучення нових осіб, груп чи організацій. Отже, необхідно усунути хоч б один з існуючих елементів структури конфлікту.

Найбільш поширені типи поведінки під час конфлікту:

Агресивний тип поведінки характерний для тієї сторони конфлікту, яка бажає нав’язати свої погляди, цінності іншим, змінити позиції оточуючих відповідно до своїх уявлень про ситуацію. Така людина впевнена в собі та своїй правоті, рідко слухає інших.

Миротворчий тип поведінки властивий тим, хто вміє аналізувати ситуацію, прагне довести правоту чи неправоту сторін конфлікту та знайти оптимальні рішення для його врегулювання.

Нейтральний тип поведінки спонукає людину відмовитись від участі в конфлікті, не включатись у нього, залишатися стороннім спостерігачем. Часто може знехтувати своїми інтересами. Може бути невпевненим, навіть якщо правда на його стороні. За значенням для організації конфлікти розподіляються на конструктивні (творчі) та деструктивні (руйнівні). Перші призводять до створення нових ідей, більш ефективності діяльності. Другі зменшують задоволеність працею, руйнують виробничий процес.

Дев’ять кроків до уникнення деструктивного конфлікту:

– Приділіть більше уваги розумінню поведінки іншої людини, аналізуйте.
– Визнайте – рідко всі бувають “правими”. У кожного своя оцінка дійсності та свій погляд на ситуацію.
– Не судіть, не повчайте, не вимагайте.
– Забудьте про покарання як стратегію поведінки.
– Контролюйте хід подій під час загальних зборів, що проводяться в колективі.
– Шукайте рішення, а не винного.
– Не дозволяйте іншим стати вашим “пусковим механізмом”.
– Працюйте над собою – учіться слухати й оволодійте навичками ефективного спілкування, щоб уникнути непорозуміння.

Дев’ять кроків до врегулювання конфлікту між двома антагоністами:

– Вислухайте обидві сторони та зрозумійте їх почуття, погляди, бажання, мотиви тощо.
– Дайте обом сторонам вислухати один одного.
– Визначте, де саме вони не зрозуміли один одного.
– Ставте уточнюючі запитання, щоби зрозуміти істинну причину суперечки.
– Спитайте обидві сторони, як вони бачать вирішення конфліктної ситуації.
– Визначте, чи підходить рішення, запропоноване однією зі сторін, усім іншим учасникам конфлікту.
– Виберіть найкраще рішення.
– Допоможіть зберегти обличчя тій стороні, що виграла менше.
– Прослідкуйте, чи дійсно запропонована стратегія найефективніша.

Конфлікти неминучі в будь-якій сфері діяльності, але не слід забувати, щовони можуть бути й позитивними. Адже за допомогою конфлікту відбувається своєрідний моніторинг життєдіяльності колективу, створюються умови длявирішення “наболілих” питань, а відтак – відбувається розвиток групи. Так, може виникнути така ситуація, що тільки зашкоджує й руйнує все й уся, але саме
тоді слід проявити свої навички лідера та допомогти своїй команді стати краще! Не
бійтесь, а вміло та впевнено керуйте конфліктами!

ПОРАДИ ПЕДАГОГУ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

 

Як уберегти  себе  від впливу стресу, що руйнує, і допомогти набутити впевненості, оптимізму і натхнення вам-вчителям  і вашим учням.

  1. Прагніть до максимальної, але доступної для вас життєвої мети.
  2. Відпочивайте ще до того, як встигнете стомитися.
  3. Використовуйте енергію стресу в інтересах особистого зростання.
  4. Постійно створюйте у своїй уяві зону психічної безпеки, комфорту і відпочинку.
  5. Пам’ятайте дуже важливу рекомендацію П. Брегга про те, що єдиний спосіб продовжити своє життя – це не укорочувати його.

 

Антистресові  правила життя і поведінки для вчителя

Не всі вони можуть підійти конкретно вам. Однак ви вправі зробити вибір. Використовуючи ті з них, що дійсно вам підходять, ви забезпечите собі високу життєву стійкість.

Правило 1

  Визначте негативні чинники, що призводять у вас виникнення стресуНамагайтеся уникати їх або за допомогою позитивного мислення, спробуйте змінити своє ставлення до них.

Правило  2

Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров’ї, освіті, праці, сім’ї, позитивному мисленні. Він гарантує високу стресостійкість.

Правило 3

Навчіться розслаблюватися: тілом, диханням, думкою тощо.

Стрес викликає загальне напруження. Розслаблення ж, навпаки, протидіє стресу. Тому необхідно опанувати різні способи розслаблення. Бо саме в умінні розслаблюватися полягає секрет успішної боротьби зі стресом. Розслаблюючись, ви знижуєте негативний вплив стресу на ваше фізичне й психічне здоров’я.

Правило 4

Зробіть паузу.

Слід пам’ятати, що успішність побудови особистої програми захисту від стресу залежить від того, наскільки точно й вчасно ви навчилися відчувати, що вступаєте в «зону» стресу і втрачаєте самоконтроль.

Тому необхідно шукати способи зупинки самого себе, «зробити паузу». На цій стадії стресу важливо «взяти перерву» і зусиллям волі перервати свої дії:

  • зробити паузу в спілкуванні (помовчати кілька хвилин замість того, щоб із роздратуванням відповідати на несправедливе зауваження);
  • порахувати до 10;
  • вийти з приміщення;
  • переміститися в іншу, віддалену частину приміщення.

Якщо втрата самовладання відбулася на роботі, ми повинні завжди прагнути перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятися чим-небудь іншим що дасть можливість зняти напруження:

  • перебрати свої ділові папери (класний журнал, підручники), полити квіти на підвіконні, заварити чай;
  • вийти в коридор (звичайно, на перерві, але якщо, то…) і поговорити з колегами на нейтральні теми (про погоду, покупки та ін.);
  • підійти до вікна і подивитися на небо й дерева, порадіти сонцю, дощеві або снігові;
  • звернути увагу на людей, що йдуть по вулиці. Спробувати уявити, про що думають ці люди;
  • зайти в туалетну кімнату і на 2-3 хвилини опустити долоні під холодну воду.

Такі «перерви» потрібно робити якнайчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю. Важливо, щоб дія «зупинки себе» стала звичкою.

 

Правило 5

Навчайтеся планувати.

Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів одночасно часто призводить до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою,      як      дамоклів    меч.
Приділіть планам якийсь час, попрацюйте над ними.

  • Запишіть задачі, плани, справи на тиждень і поєднайте їх із розкладом ваших занять. Такий пробний список «запустить механізм» і полегшить подальше планування.
  • Розставте завдання відповідно до їх важливості. Записавши всі намічені справи, позначте їхні пріоритети: вищий, високий, низький, найнижчий.
  • Виключіть всі справи, що не є вкрай необхідними у вашій повсякденній діяльності. Перенесіть їх у кінець списку.
  • Делегуйте повноваження. Одна з найважливіших причин стресу полягає у впевненості, що ви все повинні робити самі. Занадто багато при проведенні занять бере на себе вчитель. Намагайтесь якомога частіше доручати своїм учням проведення окремих елементів занять. Це дозволить вам не тільки уникати стресу, а й активізувати навчання.
  • Закінчіть одне завдання, перш ніж прийнятися за інше. Не відкладайте справи на завтра.
  • Навчіться говорити «ні». З усіх способів розподілу часу уміння говорити «ні» – найкращий.
  • Резервуйте час на термінові роботи або незаплановані зустрічі. Тоді ви будете менше турбуватися про те, щоб встигнути виконати свій план.
  • Контролюйте процес. При розподілі часу тримати ситуацію під контролем не менш важливо, ніж керувати стресом. Почуття контролю ситуації, імовірно, найважливіша якість, яка необхідна для того, щоб перебороти стрес. Стрес — це не стільки результат напруженої роботи і негативних подій, скільки результат відчуття того, що життя занадто складне і не піддається контролю.

Правило 6

Намагайтеся завершувати ситуації.

Для   того щоб уберегти    себе   від стресу, вчіться відслідковувати незавершені ситуації. Якщо ви зазнаєте утиску незавершених справ, спробуйте скоротити їхнє число,  для цього виконайте          такі чотири дії:

  • усвідомте, що виявилися заручником незавершеної ситуації, яка вимагає свого рішення і марно розтрачує ваші сили;
  • прийміть рішення завершити її;
  • подумайте про те, що у ваших силах і що залежить саме від вас, виберіть кращу можливість і покладайтеся на себе;
  • запровадьте свій план у життя.

Якщо з першого разу ситуація не завершиться, пошукайте ще один вихід, але не залишайте її незавершеною.

Правило 7

Визнайте й прийміть обмеження.

Багато хто з нас ставлять собі надмірні й недосяжні цілі. Якщо людина не може досягти їх, то часто виникає     почуття неспроможності або невідповідності незалежно від того, наскільки   добре         ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі.

Послабте ваші стандарти. На противагу загальноприйнятій думці не все, що потрібно робити, слід робити добре. Будьте більш гнучкими. Досконалість не завжди досяжна, а якщо і досяжна, то вона не завжди цього варта.

Уникайте непотрібної конкуренції.

У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але наявність надто великого прагнення до вигравання у надто багатьох сферах життя створює напруження і тривогу, робить людину надто агресивною.

Правило 8

Будьте «позитивною» особистістю.

Уникайте критикувати інших, особливо своїх учнів. Учіться хвалити інших за   ті       речі,          які     вам   у       них   подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

Рахуйте ваші удачі!

На кожну сьогоднішню невдачу, імовірно, найдеться десять або більше випадків, коли вам пощастило. Подумайте про них. Спогад про гарний випадок зменшить ваше роздратування, коли знову що-небудь відбудеться не так, як ви хотіли б.

Щодня хваліть себе по декілька разів.

Будь-яка робота, велика або маленька, виконана вами або іншим, заслуговує подяки. Не чекайте подвигів. Згадайте відомі слова: «От так Пушкін!».

Щодня освідчуйтесь в коханні найдорожчій для вас людині, окрім себе. Хоча б раз на день говоріть приємні слова своїм близьким. Почавши це робити, ви незабаром зрозумієте, що це приносить подвійну користь: вам і близькій людині.

Учіться терпіти й прощати.

Нетерпимість до інших призведе до фрустрації  й гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх. Прощайте й забувайте. Не скажіться, не скигліть, не відчувайте невдоволення іншими. Прийміть той факт, що люди навколо вас і світ, у якому ми живемо, недосконалі, і мають «різні карти світу». Приймайте доброзичливо, на віру слова інших людей, якщо немає доказів зворотного. Вірте тому, що більшість людей намагається робити все настільки добре, наскільки може.

Зробіть що-небудь для поліпшення вашого зовнішнього вигляду. Якщо ви буде виглядати краще, це змусить вас і почувати себе краще. Гарна зачіска, акуратний костюм можуть підвищити ваш життєвий тонус. Відносьтеся до себе добре.

Якщо ви почуваєте, що знаходитеся всильному напруженні, а сили на межі, відкладіть важкі справи.

Не кваптеся називати всі справи невідкладними. Вибудуйте  їх у чергу і готуйтеся до виконання найголовнішої справи.

Правило 9      

Змусьте стрес працювати на вас, а не проти вас.

Опануйте головним умінням – перетворювати негативні події на позитивні.

Оскільки стрес пов’язаний практично з будь-якою діяльністю, а особливо педагогічну,  уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але кому приємне бездіяльне життя? Нічого не робити не означає відпочивати.Дозвільний розум і ледаче тіло страждають від стресу неробства. Основоположник теорії стресу Г. Сел’є писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки  в мертвих. Стресом треба керувати. Керований стрес несе в собі аромат і смак  життя». Багато досліджень показують, що людина позитивно реагує на стрес тільки в тому випадку, якщо здатна поставитися до стресових подій як до виклику, що винагороджує зусилля.

Слід думати про позитивні моменти, які можна взяти з більшості стресових цій. Коли людина намагається реалізувати цю здатність на практиці, вона переборює  найбільшу перешкоду на шляху до стресостійкості. Змінюючи значення, ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається.

Уміння перетворювати щось негативне на щось позитивне –  майстерність контролювати стрес.

Потрапляючи в ту чи іншу ситуацію, ми починаємо контролювати її, перетворюємо на хвилюючий і вартісний життєвий досвід й автоматично вважаємо, що саме ця ситуація змушує нас демонструвати свої кращі якості й робить наше життя більш результативним і повноцінним. Така поведінка змусить вас відчути, що в такий самий спосіб можна будь-яку негативну ситуацію перетворити на позитивний досвід.

Ваш вибір визначає, чи дозволите ви подіям одержати над вами верх, чи будете самі контролювати їх і, відповідно, чи зумієте сприймати стрес як труднощі, які можна перебороти й перетворити собі на користь. Таке невелике коригування відносин до труднощів є основним принципом, що лежить в основі стійкості до стресів. Упровадивши цей простий принцип у повсякденне життя, ви зможете перетворити стрес на рушійну життєву силу, змусити його працювати на вас, а не проти вас (Вправи: «Ідеальна модель», на розвиток уяви)

Правило 10        

Звільніться від «ментальних токсинів» стресу.

Щоб звільнитися від ментальних токсинів стресу, потрібно виконати своєрідне ментальне прибирання        за допомогою засобів раціональної терапії.

Для цього поверніться у момент минулого, де ви були не цілком задоволені своїм поводженням і переживіть його ще раз, але вже не так, як у вас вийшло тоді. Відомий американський психотерапевт Вірджинія Сатир називає це «повернутися й побачити новими очима». З позиції сьогодення зрозумійте, чого вам не вистачало тоді для більш успішного поводження.

«Потренуйтеся» кілька разів, поки не будете задоволені своєю реакцією. Доможіться такої зміни уявлення про стресор, щоб воно більше не служило для вас джерелом напруження. Перетворюйте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

Додаючи спогадові характеристики сильного позитивного переживання, ви не тільки захищаєтеся від впливів стресу, але й здобуваєте впевненість, що надалі цей спогад стане позитивно впливати на всі наступні події. Крім того, ви перетворюєте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

Правило 11        

Регулярно робіть фізичні вправи.

Два-три рази на тиждень (а ще краще щодня) давайте собі фізичне навантаження. Найкраще, якщо це будуть ритмічні, повторювані рухи під музику. Подаруйте тілу свято: відвідайте лазню,         зробіть масаж (самомасаж).

Дуже важливо давати собі можливість регулярно звільнятися від напруження, яке поволі накопичується. Кілька разів на день займайтеся фізичними вправами.

Правило 12

Щодня знаходьте привід посміятися.

Почитайте, подивіться, послухайте, розповідайте про що-небудь смішне. Умійте посміятися над собою.          Сміх є        дієвим засобом боротьби зі стресом.   За твердженням    Анрі    Рубінштейна,               автора        книги «Психосоматика сміху»,   одна хвилина сміху еквівалентна сорока п’ятьом хвилинам гімнастики або фізичних тренувань. Дослідження зі сміхотерапії, проведені в Стенфордському університеті (сміх там називають бігом на місці), довели, що сміх дійсно тренує багато м’язів, знімає головний біль, знижує артеріальний тиск, нормалізує дихання і сон. При цьому в кров потрапляє більше гормонів, активніше йдуть процеси обміну речовин. Людина, яка часто сміється, перестає відчувати біль.

 

Пам’ятайте, щоб вище наведені поради стали діяти, недостатньо їх прочитати, зрозуміти прочитане, потрібно їх обов’язково застосувати.

 

Критичне мислення як засіб формування та розвитку особистості учнів

       Сучасне інформаційне суспільство — це період високих технологій, що потребує від освіти формування компетентної та активної особистості. Поступове впровадження гуманістичної парадигми освітнього процесу веде до певної зміни ролі й функцій вчителя, зростання його самостійності на етапі прогнозування, конструювання й організації, що приводить відповідно до підвищення відповідальності за результати своєї праці. Саме на досягнення кінцевого результату — розвитку особистості через призму формування життєво необхідних компетентностей — націлена сучасна модель освіти. Життєвий досвід дитини — вирішальний фактор формування особистості, а вся система навчання і виховання повинна допомогти їй виявити у собі і розвинути те, що їй органічно притаманне. Нові вимоги ставлять за практично значущу мету діяльності вчителя не управління процесом засвоєння учнями знань, а педагогічний супровід формування компетентної особистості.
Розвиток критичного мислення стає дуже актуальним під час інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних та інших обставин, без ефективного розв’язання проблем, значну частину яких неможливо передбачити. Саме тому очевидна життєва необхідність критичного мислення для вітчизняної освітньої системи. Тільки таким шляхом можна міркувати про розвиток демократії відповідно до вимог світового суспільства.
Розвиток критичного мислення — це дуже важливий аспект не лише у навчанні, а і в повсякденному житті, де герої є реальними, а їхні вчинки — це дії твої і твоїх дітей. Навчити дітей мислити критично — означає правильно поставити запитання, направити увагу в правильне русло, вчити роботи висновки та знаходити рішення, Для того, щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідне розумне керівництво з боку вчителя.
Критичне мислення — мислення самостійне. Учні повинні мати достатньо свободи, щоб мислити і самостійно вирішувати найскладніші питання. Мислити критично можна в будь-якому віці. Навіть у першокласників накопичено для цього достатньо життєвого досвіду та знань. Навіть малюки здатні думати критично і самостійно. Саме завдяки критичному мисленню традиційний процес пізнання знаходить індивідуальність і стає свідомим, безперервним та продуктивним.
В епоху нової технологічної революції з’являється складне суспільство, яке базується на найсучаснішій технології та швидко розвивається, так зване інформаційне суспільство. Провідну роль в такому суспільстві грає освіта. Знання стає найдемократичнішим джерелом влади. Інформація стає засобом інформаційного тиску. Новітні політичні технології, озброєння засобами інформатики, можуть упевнено формувати суспільну думку, маніпулювати суспільною свідомістю. Господарювання інформаційних технологій здатне змінити все суспільне життя.

Існує низка умов, які вчителеві необхідно враховувати, щоб стимулювати критичне мислення:

1. Час. Виділити час та забезпечити можливості для застосування критичного мислення.

2. Очікування ідей. Усвідомлювати, що очікується, висловлювати думки та ідеї у будь-якій формі.

3. Спілкування. Дозволити учням вільно розмірковувати, обмінюватись думками.

4. Цінування думок інших. Вміти слухати, щоб мати можливість сформулювати власну думку.

5. Віра в сили учнів. Підтримувати віру кожного учня в його здатність породжувати критичні судження; цінувати критичні міркування учнів.

6. Активна позиція. Сприяти активному залученню учнів до процесу навчання.

Уміння критично мислити потрібне людині, щоб:

усвідомлено сприймати навколишню дійсність;
навчатися відрізняти добро від зла;
не стати об’єктом маніпуляцій і сліпим знаряддям у чиїхось руках;
не бути втягнутим у сумнівні групи (компанії, організації, структури, об’єднання, секти тощо), що загрожують втратою репутації, самоповаги, добробуту, сім’ї, свободи й навіть життя;
не бути підвладним соціально небезпечним стереотипам і упередженням;
думати власною головою, вміти ставити й вирішувати найскладніші життєві питання;
мати власну думку, вміти її формулювати, аргументувати, обговорювати з іншими людьми, поглиблювати, а можливо, й змінювати;
вчитися не тільки на своїх помилках, а й на помилках інших;
уміти прогнозувати наслідки своїх вчинків;
тверезо оцінювати свої слабкі й сильні риси;
розвиватися, самовдосконалюватися, ставати кращим, добрішим, великодушнішим;
знайти прекрасне й захопливе хобі на все життя – ДУМАТИ!

Особливості адаптаційного періоду учнів п’ятих класів

          Психологічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб. Процес взаємодії особистості та середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб. До них належать: потреба в безпеці; фізіологічні потреби (в їжі, сні, відпочинку тощо); потреба у прийнятті та любові; у визнанні та повазі; у самоствердженні, самовираженні й розвитку «я»
Успішність школяра залежить від рівня сформованості загальнонавчальних умінь і навичок. Серед них варто особливо виділити загальномовленнєві, рівень опанування яких сприяє культурі мовлення та слухання. Учені підрахували: 70 % того часу, коли людина не спить, вона присвячує читанню, письму, слуханню, розмові – чотирьом основним різновидам мовленнєвої діяльності. Мовлення – один з найважливіших показників культури людини, її інтелекту. Розвинене мовлення є основою розумової діяльності, воно забезпечує справжні успіхи школярів у навчанні.
ПАМ’ЯТКА КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ 5-х КЛАСІВ
• Працюйте над формуванням колективу через різноманітні доручення, змінюючи групи.
• Розвивайте почуття колективізму через спільну турботу про престиж класу (зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, максимальна участь у святах, естафетах, конкурсах).
• Пріоритет віддавайте індивідуальній роботі (спостереження, бесіди, анкетування, доручення).
• Уникайте «гострих» кутів, проявляйте стриманість, терплячість.
• Пам’ятайте: діти потребують ласки, ніжності, співучасті, турботи.
• Вчасно й мудро підтримуйте дитячу активність.
• Не забувайте: формування класного, батьківського колективу не менш важливе, ніж дитячого. Ретельно готуйтесь до батьківських зборів, проводьте сімейні вечори, активно залучайте батьків і вчителів-предметників до життя класу.
ПАМ’ЯТКА ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ ВИКЛАДАЮТЬ У 5-х КЛАСАХ
• Придивіться до своїх майбутніх учнів. Познайомтеся з методикою викладання в початкових класах.
• Опрацюйте спеціальну психолого-педагогічну літературу згідно віковим особливостям .
• Пам’ятайте: легше з першого уроку викликати до себе довіру, любов дитини, ніж потім подолати недовіру.
• Не змінюйте різко методи роботи, використовуйте ігровий матеріал, інструктажі, пам’ятки, алгоритми, картки-опори, зразки виконання.
• Протягом уроку та для домашнього виконання давайте конкретні доступні завдання й домагайтесь їх чіткого виконання.
• Щоденно перевіряйте письмові роботи учнів, домагайтеся систематичної роботи над помилками.
• Ретельно обміркуйте заходи та прийоми розвитку мислення, усного та писемного мовлення учнів. Розробіть відповідний роздавальний матеріал.
• Забезпечуйте систематичне повторення.
• Уникайте перевантаження дітей.
• Відвідуйте уроки колег, які викладають у 5-х класах

Особливості виховного підходу до дітей з різними типами темпераменту

Серед індивідуальних осо­бливостей людини, що най­яскравіше характеризують її діяльність, стиль поведінки, взаємини з оточуючими, осо­бливе місце посідає темпера­мент. Що це таке?

Психологічний вияв нерво­вого складу, психологічне ви­раження нервової системи, стиль почуттів людини, стиль її вольових процесів, який по­роджений складом нервів.

Це сила або слабкість, швидкість чи повільність, чу­тливість, витривалість, урівно­важеність чи неврівноваже­ність, жвавість чи приглушеність, керованість, напівкерованість, некерованість психі­чних рухів. Це динамічні вла­стивості психіки, ніби почерк, емоційних, вольових, розумо­вих процесів, манера їх про­тікання.

Відомо, що кожен із нас обов’язково належить до од­ного з чотирьох типів темпе­раменту: сангвініка, холери­ка, флегматика або меланхо­ліка. Відомо також, що жод­на людина ніколи в одну з цих «рубрик» цілком не вклада­лась. Бо тип — це умовність, а людина — багатомірна. Та попри це без класичної типології на сього­днішній день нам не обі­йтись.

У роботі з холеричними дітьми слiд покладатися на позитивний авторитет дорослого, цiлеспрямованiсть педагогiчних впливiв. Потрiбно виявляти зацiкавлене розумiння душевного стану учня. Тактовно й опосередковано залобiгати «зривам»; враховувати мотиви вчинкiв, залучати до акгивної дiяльностi, пов’язаної з виявом iнiцiативи. Потрiбно уникати рiзких емоцiйних реакцiй, спрямованих безпосередньо на учня. Краще впливати на холерика опосередковано, через колектив. Варто пам’ятати, що зайнятiсть корисню справою може спрямувати холерика на розвиток позитивних якостей особистостi, вiдверне негативнi впливи. Холеричнi дiти потребують тактовної допомоги та спiвчуття при ускладненнях.
      Їхня невтомнiсть, енергiйнiсть, схильнiсть до ризику, упертiсть, пустотливiсть, задеркуватiсть, нетерплячiсть i висока конфлiктнiсть стають причиною биття посуду, бiйок з однолiтками, травм тощо. Холерика важливо виховувати добрим, спiвчутливим, турботливим, оскiльки цей тип дуже схильний до агресивностi. Холерика потрiбно вчити ввiчливостi, умiння стримувати емоцй, застосовуючи не стiльки пояснения, а й «програвати» з ним можливi ситуацiї (система адаптованих для дiтей дiлових iгор).
      Використовуючи цiкавi для дитини види дiяльностi, поступово формувати посидючiсть, наполегливiсть, сумлiннiсть, ретельнiсть i точнiсть у виконаннi завдань. Органiзовувати житгя дйтини так, щоб вона, по можливостi, не перезбуджувалася. Практикувати iгри та iншi цiкавi для неї заняття, якi сприяли б закрiпленню в її нервовiй системi процесiв гальмування.
     Батьки, вихователi, учителi мають iз розумiнням ставитися до «зривiв» у поведiнцi холерикiв, не принижувати їхньої гiдностi, формувати в них адекватне самооцiнювання. Копiтка виховна робота з холериками в дошкiльному вiцi дасть їм змогу легше адаптуватися до потреб школи i пiдготує до засвоєння навчального матерiалу.
     При вступi до дошкiльного закладу чи до 1-го класу саме холерики потребують спецiальної психологiчної пiдготовки щодо доцiльностi виконання вимог i правил спiлкування з дiтьми та дорослими. Корисно записати холерика до спортивної секцiї, де вiн зможе «дати вихiд» своїй енергiї.
     Застосування фiзичних покарань, крику до холерика неефективнi. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домiнують над процесами гальмування. Вiдтак досягється ефект, протилежний бажаному. Якщо холерик неякiсно виконав роботу, треба не сварити чи карати його, а поясняти, чому так не мож на, i вимагати повторного сумлiнного виконання. Якщо така дитина когось образила — без покарань i нотацiй навчити вибачатися, допомогти зробити для цiсє людини щось добре, обговорити, як наступного разу слiд вчинити в аналогiчнiй ситуацiї.
     Щоб холерики, швидко закiнчивши роботу, не заважали на уроцi iншим учням, учителевi необхiдно завжди мати для них кiлька цiкавих додаткових завдань. але пропонувати цi завдання можна тільки у разі якісного виконання дитиною основної роботи.
     
           Працюючи з дітьми – сангвініками  варто давати вихід їхній енергії, стимулювати розкриття їхнього потенціалу та здібностей у суспільно корисній праці. Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати в його починаннях, закріплювати віру у власні сили в переборенні труднощів. Не варто давати йому доручення, пов’язані з довготривалою роботою. Потрібно враховувати його особисті інтереси, схильності, потреби й труднощі – їх тимчасовий характер. Допомогу сангвініку краще надавати у формі відкритої дружньої підтримки, поради. Доцільно використовувати його лідерські якості в колективі, залучати до організації вечорів, диспутів та інших суспільно корисних заходів.
           Діти – сангвініки намагаються займатися тільки легкою, приємною і цікавою діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти в них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати й доводити до кінця почату справу, з’ясовувати суть кожного питання.
           Компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильного виховання чи неконтрольованості здатні стати джерелом таких негативних рис характеру, як легковажність поверховість непостійність егоїзм.
               У роботі з флегматиком слід наполегливо використовувати завбачливі настанови на будь – яку діяльність, яку йому потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж (що? Коли? У якій послідовності?). Доцільно стимулювати вияв щирих почуттів учня. Залучайте його до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції й змінює віру у власні сили. Довіряйте учню, давайте можливість реалізувати себе у справі, посильний допомозі іншим. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов’язаних із високим темпом діяльності, й допомагати йому займатись аутотренінгом та самовихованням.
Шалені ритми сучасності для флегматиків незрозумілі, логічно не обґрунтовані й надзвичайно виснажливі. Саме діти – флегматики найбільше ризикують утратити свою індивідуальність в оточенні дорослих холериків та сангвініків. Дорослі позитивно реагують на вміння флегматиків певний час самостійно займатись якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на не конфліктність, поступовість, розсудливість цих дітей.
Неправильний підхід до організації виховання і навчання дітей – це звинувачення його в тупості, некмітливості, постійні покарання за повільність. Наслідки такого ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, вона починає виконувати доручене швидко та неякісно, несумлінно; формується комплекс неповноцінності через постійні невдачі. Унаслідок індивід не розвиває себе як особистість, не реалізує власні творчі можливості мислення, почуттів та уваги. Якщо ж дитинство флегматика складається сприятливо і йому вдається розвиватися, зберігаючи всі позитивні риси темпераменту, суспільство отримує сумлінних, серйозних, пунктуальних, захоплених улюбленою справою людей – нерідко видатних учених.
    Правильний підхід до виховання дитини – флегматика передбачає створення сприятливих умов для її фізичного , духовного й інтелектуального виховання.
    Флегматики не витримують значних фізичних навантажень, якщо змушені виконувати їх у швидкому темпі.
Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають байдужими, товстошкірими. Насправді почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими, бояться та уникають змін, нестабільності.
Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають товстошкірими, байдужими. Насправді почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими людьми, бояться і не люблять змін, нестабільності. Вони здатні повністю ігнорувати вимоги неавторитетної для них особи. З огляду на це батькам, вихователям, учителям під час спілкування з флегматиками потрібно зважувати на кожне слово, кожну дію, щоб не втратити авторитету в очах дітей, намагатися створити повну взаємну довіру в стосунках, щоб дитина не замикалася в собі.
Для правильного виховання та розвитку дітей – флегматиків необхідно створювати дещо» тепличну атмосферу, у якій має бути повністю відсутня поспішність, нетерплячість. З раннього віку перед такою дитиною слід розкривати широкий спектр наук і занять, що допоможе зробити її допитливою. Під час читання художніх творів, у процесі гри флегматика необхідно на життєвих прикладах ознайомлювати з різновидами
Почуттів та емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних ситуаціях.
    Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, не помітно допомагати у складних справах, не дратуватися повільними темпами дитини. З флегматиками корисно часто грати в нетривалі ігри, в яких необхідна швидкість і точність рухів, кмітливість.
      Дорослим доводиться докладати спеціальних зусиль, щоб допомогти флегматикові увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів.
   Дехто з психологів радить постійно термосити дитину, щоб вона не була в’ялою, прискорювати її діяльність запроваджуючи змагання й ігри наввипередки. Ці рекомендації можна вважати шкідливими і навіть небезпечними. Флегматики стомлюються від тривалого спілкування, перебування у багатолюдних гамірних колективах, і втома ця має фізіологічну основу.
   Позбавлення флегматика можливості чергувати періоди спілкування з людьми з тривалими перепочинками на самоті чи в товаристві близького і спокійного друга поступово приведе до розладу нервової системи і психіки дитини.
   Усіх флегматиків, які не встигають працювати в одному темпі з класом бажано посадити за парти в одному ряду. Це зручніше для вчителя і спокійніше для них самих. Сусідство флегматиків і холериків недоцільне тому що холерик надзвичайно стомлює і відволікає дитину, у якої переважають гальмівні процеси.
   Флегматики більше, ніж холерики, обмежені у виборі професії. Робота, яка потребує швидких реакцій постійного збудження, для них небажана і може завдавати шкоди здоровю.
        
     Меланхолiку в навчаннi слiд придiляти увагу, турботу й доброту. Головнi особливостi цих дiтей: лякливiсть, нерiшучiсть, бачення подiй у темних тонах. Цi особистiснi якостi неможливо лiквiдувати. Покарання, демонстрування дорослими постiйного невдоволення тiльки поглиблюють їх, розладнуючи надзвичайно чутливу нервову систему меланхолiкiв. Правильний виховний пiдхiд полягає в тому, що дорослий виявляє спiвчутгя i повне розумiння почуттiв дитини. Тактовно, глибоко й зацiкавлено проникати в її духовний свiт, здiйснювати моральну пiдтримку та змiцнювати вiру у власнi сили, виявляти розумiння її душевного стану. Перiодично потрiбно пёреключати переживання меланхолiка в русло переживань групи (колективу). Виховувати волю, наполегливiсть i почуття власноi. цiнностi в колективi. Потрiбно через певний промiжок часу органiзовувати для нього <ситуацiюуспiху>. Уважно стежачи за настроєм та iнтересами меланхолiка, потрiбно заохочувати його заняття в .гуртках, секцiях тощо, з урахуванням його намiрiв, звичок та труднощiв.
     Меланхолiки часто вiдзначаються сором’язливiстю. Батьки та вчителi дитини нiколи, а тим бiльше у цьому випадку, не мають орiєнтуватися на реакцiю оточуючих („ Що скажуть? Що подумають?”), а винятково на психологiчний стан вихованця. Соромлячи i караючи дитину, можна розвинути сором’язливiсть до рiвня психiчного захворювання. Як радять вiдомi вченi А.I.Баркан, Е.Ле Шан дитинi слiд пояснити, що соромитися-це нормальна реакцiя, якої не потрiбно лякатися, i в кожній конкретнiй ситуації допомагати вихованцевi знайти спосiб оволодiння собою. Наприклад, якщо дитина соромиться спiлку ватися з гостями, їй можна доручити розносити бутерброди тощо.
     Дiяльнiсть допоможе їй подолати неприємнi вiдчуття. Спiлкування вiдбудеться, але змiщеняя акценту допоможе поступово зовсiм нейтралiзувати надмiрну сором ‘язливість як рису характеру.
Нову iнформацiю меланхолiки здатнi засвоювати швидко чи повiльно — залежно вiд обставин. У спокiйнiй, доброзичливiй атмосферi новi вiдомостi засвоюються ними швидко й надовго. Тому створення сприятливих умов навчання i виховання дитини — основна проблема в роботi з меланхолiком..
     Меланхолiка швидко стомлює будь-яка дiяльнiсть, навiть легка i приємна. Як наслiдок, меланхолiк виконує кожну роботу вдвiчi повiльнiше за сангвiнiка. Меланхолiка потрiбно змалку навчити планувати свою дiяльнiсть, розумно розподiляти час i збалансовувати добову i тижневу тривалiсть працi й вiдпочинку, iнакше можливе нервове й фiзичне виснаження органiзму дитини на грунтi хронiчної перевтоми або, з тієї самої причини, формування вiдрази до працi, апатiя.

Формування сприятливого психологічного клімату в дитячому колективі

Проблема формування сприятливого психологічного клімату в дитячому колективі – явище багатоперспективне. На перший погляд, нам здається, що знаємо кожну дитину, але в той же час не можемо передбачити результат виховного впливу на групу дітей.
Один із перших дослідників колективного виховання Й.А. Аркін запевняв, що можна добре знати риси кожної дитини, але не бути здатним намалювати картину колективного життя, колективної творчості, його працездатність.
Що ж необхідно врахувати, щоб прогнозувати зміну поведінки окремої особистості, коли вона взаємодіє з іншими? Що впливає на формування психологічного клімату колективу?
Звертаючись до проблеми психологічного клімату колективу, одним із найважніших є вивчення факторів, які впливають на клімат. Більшість дослідників цього питання умовно поділяють фактори, які визначають зміст та створення психологічного клімату на фактори мікросередовища та макроседеровища.
Середовище – соціально-побутові умови життя людини, оточення, сукупність людей, зв’язаних спільністю життєвих умов, занять, інтересів та інше.
До факторів макросередовища відносять, перш за все, соціум, у якому функціонує колектив, в тому числі й дитячий. Під макросередовищем розуміємо великий соціальний простір, оточення, у межах якого знаходиться та здійснює свою життєдіяльність певний колектив. Що сюди входить? Перш за все, соціально-економічний розвиток країни, специфіка конкретного етапу розвитку, ступінь демократизації суспільства та інші фактори макросередовища, які впливають на всі сторони життєдіяльності колективу в сучасних умовах. Глибока соціально-політична, економічна нестабільність розвитку нашого суспільства, матеріально-фінансові проблеми є причиною песимізму, відсутності бажання творити, невпевненості у завтрашньому дні, що не сприяє формуванню позитивного психологічного клімату в будь-якому колективі: педагогів чи учнів.
Наступним важливим фактором впливу макросередовища на психологічний клімат дитячого колективу та кожного учня є стиль взаємодії педагога з учнями та стиль управлінської діяльності керівника: вміння швидко адаптуватися до нових змін у суспільстві; модернізувати навчально-виховний процес відповідно до вимог сьогодення; впроваджувати активні методи педагогічної взаємодії та управлінської діяльності; будувати особистісні взаємини на гуманістичних засадах. Отже, формування здорового психологічного клімату в колективі – результат серйозної роботи вчителів та управлінців. Якщо у колективі освітнього закладу панує атмосфера гуманності, діловитості, творчості, взаємодопомоги, то така ж атмосфера буде панувати й у дитячому колективі.

Під мікросередовищем розуміють “поле” повсякденної діяльності людей, ті конкретні матеріальні й духовні умови, в яких вони працюють .
Це й особливості організації навчальної діяльності, санітарно-гігієнічні, матеріально-економічні, технічні умови, стиль спілкування з учнями, психологічна сумісність членів дитячого колективу, психологічна культура педагогів тощо.
Крім того, факторами впливу на клімат дитячого колективу є емоційний стан учнів та настрій учителя.
Проте в сучасних підручниках педагогіки, багатьох методичних рекомендаціях для вчителів про роботу з колективом недостатньо знаходимо порад щодо управління емоційними станами дитячого колективу.
Емоційний стан людини – досить “чуттєвий”, важкодоступний предмет дослідження, який реагує на будь-які, навіть незначні, зміни умов.
У поняття “сприятливий психологічний клімат” входять як позитивні, так і негативні переживання – домінуючі установки, відносини, думки, почуття, настрій, переживання, потреби, інтереси та ін. Звичайно, базою для формування здорового позитивного клімату є діяльність, увесь навчально-виховний процес, предметно-розливальне середовище як удома, так і в закладі освіти.
Здоровий психологічний клімат означає, що дитина перебуває у стані духовного комфорту: рівноваги, спокою, захищеності; вона задоволена своїм буттям, оптимістична. У стані емоційного комфорту дитина характеризується оптимістичним світосприйняттям, вона вірить у прихильність до неї оточуючих, відкрита для контактів. Це позитивно позначається на всіх сферах життєдіяльності, підвищує працездатність, посилює активність, упевненість, віру у свої можливості, сили.
Психологічний комфорт залежить від того, як педагог підтримує дітей, забезпечує їх успіхи в різних видах діяльності.
Про стан емоційного комфорту, захищеності, зручності свідчить те, як дитина переживає задоволення успіху, безпеки, свою значимість для інших, унікальність. Усе це є фундаментом для позитивного особистісного зростання, активізації саморозвитку, підтримки самооцінки.
Звичайно, не завжди вдається відділити жвавість дитини від проявів знервованості, вирішити чи покарати дитину за впертість, чи, навпаки, приголубити, заспокоїти її; радіти з приводу її оригінальних висловлювань чи аналізувати їх. Досить важко обрати правильну орієнтацію, яка б стала припущенням, прогнозуванням позитивного розвитку особистості.
Також немає єдиного погляду на шляхи вдосконалення педагогічної взаємодії з дитиною у зв’язку з наочними, швидкими змінами її психічного стану. Проте, у педагогів й психологів немає жодних сумнівів щодо того, як психологічний комфорт впливає на емоційний стан кожного учня й колективу взагалі.
Емоційні стани в колективі виконують важливі функції: об’єднують, згуртовують його членів; допомагають установлювати контакти. Проте колективні емоції можуть виконувати функцію психологічного тиску на особистість. У цьому випадку дитина підкоряє свої дії, переживання відвертому чи прихованому тиску вчителя, учнів, батьків.
В емоційних станах завжди відображається світ дитячих потреб, ставлення до себе та інших людей, до загальнолюдських цінностей.
Крім того, у практиці педагогічної діяльності нерідким є факт, коли саме настрій, емоційний стан дитячого колективу вирішують ефективність тієї чи іншої справи.
Таким чином, можна зазначити, що емоційні стани – це “душа” колективу. Емоційне життя колективу реалізується в емоційних станах, з яких і складається психологічний клімат та психологічна атмосфера діяльності групи.
Не менш важливим для формування позитивного психологічного клімату є гуманізація системи взаємовідносин, що склалася в колективі: доброзичливість, симпатії, взаємодопомога, довіра тощо.
Соціальні психологи розглядають психологічний клімат як емоційний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються взаємини, що склалися в колективі, характер співпраці, ставлення до навколишнього життя.
Так, психологічний комфорт у процесі навчальної діяльності залежить від того, як складаються відносини між педагогами і дітьми, дітей між собою, педагогом і батьками, між різними суб’єктами та об’єктами. Безперечно, без гуманізації взаємин між учителями та учнями неможливо сформувати позитивний психологічний клімат.
Гуманізація відносин між педагогом та учнями є тією пріоритетною засадою, за допомогою якої можна побудувати ефективну систему виховання творчої гуманної людини. Гуманні стосунки між педагогом та учнями закладають фундамент для взаєморозуміння, позитивного настрою, душевної рівноваги, найповніше розкривають природний потенціал кожної дитини, сприяють успішності навчально-виховного процесу, є основою позитивного ставлення до школи, до вчителя. На нашу думку, гуманістична установка педагога на взаємодію з дитиною – важливий компонент педагогічної майстерності, необхідна умова гуманно-особистісного підходу та гуманістичного стилю роботи. Особистість учителя повинна викликати в учня позитивні емоції, бажання й готовність до діалогу.

Використання відеоматеріалів

у корекційній та виховній роботі з дітьми

У сучасному світі відео проникає в усі сфери людського життя. І все більше воно використовується не лише в розважальному аспекті, а й у навчальному,виховному, соціальному. Використовується як самостійно у вигляді роликів і фільмів, так і у складі мультимедійних програмних продуктів. Усе більше ґаджетів дозволяють переглядати відео: нетбуки, планшети, смартфони різних типів і виробників.

В останні роки можливості використання відео на уроках і під час проведення виховних заходів значно зросли. Які ж властивості відео відіграють вирішальну роль у навчально-виховному процесі? Перш за все, це майже стовідсоткова реалізація принципу наочності, динамічність подання матеріалу, виділення основної ідеї, емоційність. Відеоматеріалами можна користуватись не лише для вивчення нового матеріалу, а й для контролю знань, закріплення, повторення, узагальнення. А значить, їх використання виконує всі дидактичні функції.

З раннього дитинства особа опиняється в інформаційному полі, вона не може жити без інформації, сприймаючи її через безліч каналів, і на основі її обробки формує свою поведінку. Спільний перегляд кінофільмів, мультфільмів (з їхнім подальшим обговоренням) сприяє розвиткові в учнів таких важливих якостей, як емоційність, комунікативність, емпатійність, незалежність власних суджень, аналітичні  та багато інших здібностей. Розробку заняття на основі перегляду відеоматеріалів можна розділити на декілька етапів.

  1. Вивчення інформації про створення мультфільму (фільму), ознайомлення з анотаціями/рецензіями, перевірка вікового рейтингу, самостійний перегляд.
  2. Складання повного списку героїв та аналіз їхніх стосунків.
  3. Формулювання ідеї мультфільму, визначення його ключових тем, які описують зміст.
  4. Формулювання завдань та питань для спільного обговорення.

Можна виокремити 4 типи основних вправ:

  • опитувальні – спрямовані на розуміння суті твору;
  • авторські – дітям пропонується змінити сюжет мультфільму, дописати сценарій, попрацювати з образами персонажів;
  • ставлення до персонажів – з’ясування, який з персонажів ближче дітям, «Якби я був на місці героя», «Якби герой був на моєму місці».

Функції заняття з використанням відеоматеріалів:

– самоусвідомлення та самовизначення особистості, її особливостей;

– розвиток здатності до співпереживання;

– можливість на прикладі героїв зробити крок до усвідомлення та вирішення власних проблем;

– можливість на прикладі героїв побачити та оцінити приклади людської поведінки, оцінити її наслідки;

– розвиток психологічної компетентності;

– розвиток інтелектуальних навичок;

– розвиток комунікативних навичок;

– розвиток емоційної сфери;

– розвиток здатності до самоаналізу;

– покращення взаєморозуміння між учнями та   педагогом;

– зняття стресових станів;

– діагностика особистості учня.

 

Формування лідерських якостей

Сучасне суспільство ставить нові вимоги до людини, потребує розвитку її духовного та лідерського потенціалу. Сьогодні зростає попит на обдаровану особистість, яка нестандартно мислить, наділена сильною волею, високою працездатністю, особистісними уміннями і навичками, пов’язаними з ефективними комунікаціями, організацією власної справи, створенням команди і вмінням працювати в ній, мистецтвом вести переговори тощо. Тому проблема лідерства, особливо молодіжного, набуває великого значення.
Відомо, що лідерство виявляється на різних вікових етапах розвитку особистості, але має свої особливості щодо мотивації, висування та ефективності лідерства.
Так, психологічними особливостями молодшого шкільного віку у вихованні лідерів є: працездатність, самостійність, прагнення до досягнення успіху, витримка, наполегливість, упевненість у своїх силах, наслідування свого ідеалу. Такі діти виділяються серед решти молодших школярів. Вони упевнені в собі, з повагою ставляться і до дорослим, і до своїх однолітків, охоче діляться іграшками та іншими своїми речами. Доброзичливі, ініціативні, їм все цікаво, першими починають виконувати завдання, а інші наслідують їх приклад.
У підлітковому віці яскраво виражені лідерські риси: активність, ініціативність, наполегливість, захопленість ідеєю і справою.
Розглядаючи психологічні особливості юнацького віку, виділено риси, які забезпечують ефективне лідерство цієї вікової категорії: самопізнання, самоствердження, самостійність, самовизначення, юнацький максималізм, прагнення до колективності, ентузіазм, упевненість в собі, наявність вольових якостей, вплив на інших, оригінальне, творче мислення, комунікативні та організаторські здібності, уміння приймати правильне рішення у непередбачених ситуаціях, готовність брати на себе відповідальність, романтизм і громадська активність.
Проаналізувавши сучасні підходи до лідерства і знань, умінь, навичок, якими повинен володіти лідер, сформульовано визначення лідерської компетентності учня, а саме – здатність, заснована на знаннях, досвіді, уміннях та навичках організувати свій життєвий простір так, щоб у ньому хотілося жити й розвиватися не тільки тобі, але й іншим.
Інтеграція зазначених особистісно-індивідуальних якостей може бути досягнута шляхом модифікації навчального процесу та створення умов для системного прояву, взаємодії і закріплення зазначених елементів під час виконання комплексу навчальних завдань. Принципами побудови останнього є:
– принцип гуманізації – передбачає зосередження уваги на дитині як вищій цінності зі врахуванням вікових та індивідуальних особливостей і можливостей, формування активного суб’єкта життєдіяльності, перетворювача суспільства; спонукання підростаючої особистості до самостійності, задоволення базових потреб дитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї); вироблення індивідуальних програм її розвитку; стимулювання свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів;
– принцип усвідомленості, активності та самостійності – формування особистості є ефективним лише тоді, коли вона є суб’єктом діяльності. Це виражається у самостійному визначенні власної мети, плануванні організації діяльності, реалізації поставлених завдань, вмінні об’єктивно оцінити одержані результати, спрогнозувати життєву перспективу;
– принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії – учасники навчально-виховного процесу стають повноправними партнерами у спілкуванні, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність, узгоджують позиції. Впровадження цього принципу передбачає налагодження суб’єкт-суб’єктної взаємодії між дорослими й дітьми (педагогами, іншими фахівцями соціальної сфери і учнями), між дітьми (лідерами-учнями різних районів, лідерами одного навчального закладу, лідерами та учнівським колективом);
– принцип цілісності передбачає забезпечення єдності напрямів формування лідерських якостей школярів, цілісність соціально-педагогічних умов досліджуваного процесу, охоплення різних сфер життєдіяльності учнів, залучення до соціально-педагогічного впливу на лідерів учнівського самоврядування різних соціальних інституцій;
– принцип життєвої смислотворчої самодіяльності передбачає становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який вміє приймати самостійні рішення і нести відповідальність, повноцінно жити й активно діяти у динамічних життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни.
Дотримання згаданих принципів дозволить розвинути комплекс важливих якостей, знань, умінь та навичок, що обумовлюють успішність лідерської поведінки учнів.
Рекомендації батькам та педагогам щодо виховання в дитині лідера:
1) Дитину слід підбадьорювати. Упевненість з’являється, коли дитині говорять: «Я знаю, ти можеш це зробити!» І після: «Ти це зробив. Приголомшливо!» Упевненість в собі виховується з перших кроків дитини.
2) Слід дозволяти дитині досліджувати нове, ризикувати, долати перешкоди. Такими людьми захоплюються, йдуть за їхніми слідами.
3) Важливе налаштування на успіх. Нерідко діти не домагаються успіхів в якійсь сфері (наприклад у спорті) не тому, що не володіють відповідними даними. Причина їх невдач в іншому. Замість того щоб налаштуватися на успіх, вони турбуються про те, щоб не програти. Тому слід навіювати дитині думку про успіх, а не перешкоди. Той, хто вірить в успіх, захоплює разом із собою інших.
4) Необхідно заохочувати мрії дітей, якими б далекими від життя вони не здавалися. Важливо, щоб діти уміли фантазувати і думати про те, як здійснити мрію. Лідера характеризують як людину, здатну побачити уявну мету, розповісти про неї іншим і захопити нею. Але перша сходинка до цього – сама мрія. Підтримуйте в дитині високий рівень домагань.
5) Якщо дитина зустрічається з перешкодою, не варто поспішати кидатися на допомогу і робити щось за неї. Натомість слід запитати у неї: «А що ти можеш зробити?» Уміння запропонувати варіанти і можливості для дії – ось відмінна риса лідера. Той, хто вивчає проблему і вказує іншим спосіб її вирішення, неминуче постає на чолі справи. Необхідно заохочувати вашу дитину таким питанням: «А що, якщо ти це зробиш?»
6) Надавати дитині можливість удосконалювати навички лідера на практиці. Як спортсмен повинен тренувати свої якості, так і лідер потребує можливостей відточувати свою майстерність. Слід записати дітей в спортивну команду, в будь-який клуб або залучити до дитячої організації, де вони набудуть досвіду спілкування з іншими дітьми. Заохочувати їх посісти керівну посаду. Важливо прагнення дітей до лідерства у сфері своїх інтересів. Хтось стане заводієм у грі, а хтось – у навчанні.
7) Якщо дитина діє в тій сфері, яка їй добре знайома, вона набуває впевненості, яка лежить в основі лідерства.
8) Бажано рекомендувати дитині один із секретів лідера – щодня вітатися з кожним з підлеглих і посміхатися йому. Якщо вона вітається не тільки з тим, з ким товаришує, але і з іншими дітьми, то в неї швидко побачать потенційного лідера. Слід заохочувати дитину виступати в класі. Уміння говорити перед аудиторією без утруднення – одна з головних якостей лідера. Пропонується дитині спочатку потренуватися вдома, перш, ніж виступати перед класом. Важливо навчати дитину основами культури мовлення й ораторства.

Адаптація учнів п’ятого класу до навчання в основній школі

Упродовж усього життя нам (і дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг школи, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів є навчання у 5-му класі

Перехід із молодшої школи до основної пов’язаний із внесенням змін у динамічні стереотипи спілкування, діяльності, а також зі збереженням окремих компонентів попереднього соціального досвіду.

Адаптація дитини до навчання в середній школі відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Як свідчить аналіз, учителі, які викладають у 5-х класах, часто не бачать різниці між п’ятикласниками й іншими школярами основної школи. І як результат – завищені вимоги до цих учнів, зниження рівня навчальних досягнень, мотивації навчання. Такий підхід до навчання може ускладнити процес адаптації школярів.

Здається, тільки-но діти і батьки адаптувалися в початковій школі, як необхідно переходити до п’ятого класу, до середньої школи. На жаль, у цей період (10-11років) у дітей нерідко втрачається інтерес до навчання. Для учнів 5-го класу багато що стає новим і непізнаним: нові вчителі, нові предмети, форми навчання, а іноді і однокласники. Звичайно ж, є діти, які легко й вільно вливаються в шкільну систему вимог, а є діти, які відчувають потребу в допомозі вчителів, батьків, психолога. щоб їх побачив, оцінив новий вчитель і помітив у них усе найкраще.

Але ж і вчителі також проходять період адаптації: їм потрібно запам’ятати нових учнів, вивчити їхні особливості, переключитися на роботу з п’ятикласниками, враховуючи основні психологічні особливості дітей цього віку. І чим швидше вчителі та учні знайдуть ті спільні шляхи, тим швидше пройде адаптація в учнів 5-го класу.

Більшість дітей переживає перехід у основну школу як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі.

Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній – все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими.

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують зазвичай спільної активної роботи не тільки психолога й педагога, а й батьків, а головне – самого підлітка.

Забезпечення наступності є однією з основних умов успішної адаптації молодших школярів до навчання в основній школі та важливою передумовою успішного навчання у 5-му класі. Для розв’язання проблем наступності в навчально-виховному процесі, особливо в період адаптації молодших школярів до нових умов навчання у 5-му класі, адміністрації, учителям, батькам необхідно:

– ураховувати індивідуальні та психологічні особливості 10-11-річних школярів;

– постійно спиратись на попередні знання, уміння та навички і на основі зазначеного забезпечувати їх удосконалення, осмислення вже на новому, вищому рівні;

– здійснювати обов’язкову підготовку школярів до засвоєння нових навчальних компетентностей;

– забезпечити систему взаємозв’язків у змісті, формах і методах педагогічного процесу, оптимальне співвідношення та зв’язок між окремими етапами навчального процесу;

– створювати освітньо-дидактичні ситуації, в яких дитина почувала б себе невимушено, комфортно, не боялась розкривати світ власних емоцій;

– забезпечити систему оптимальних вимог до знань і поведінки учнів, їхніх моральних якостей, форм і методів роботи з ними на всіх етапах навчання;

– упроваджувати засоби стимулювання та заохочення дітей до пізнавальної діяльності;

– розвивати рефлексивні вміння дивитись на себе з «боку»;

– формувати навички самоконтролю й самооцінки:

– аналізувати причини неуспішного адаптаційного періоду;

– запроваджувати способи, спрямовані на подолання труднощів у навчанні учнів 5-х класів.

Отже, успішній адаптації учнів 5-х класів до навчання в основній школі сприятимуть цілеспрямована координація дій учителів, їхній професіоналізм і досвідченість.

Поради вчителям, які працюють у 5 класі

Перехід учнів з початкової школи до середньої викликає зростання стресового навантаження як на самих учнів, так і на їхніх батьків. Це пов’язано з появою нового класного керівника, нових вчителів, предметів, кабінетною системою навчання та ще й співпадає з віковими змінами — вступом дитини у підлітковий вік. Для учня і для учнівського колективу перехід у п’ятий клас може стати початком нового життя, нових успіхів, розкриттям нових граней характеру, власних здібностей, прихованих ресурсів.

У 5 класі змінюються умови навчання: з’являється класний керівник та вчителі з різних предметів. Цей період є досить сприятливим для адаптації школяра до нових умов навчання. Діти чекають змін на краще, бажають стати дорослішими, налагодити взаємини з учителями, робити так, щоб дорослі пишалися ними, були задоволені, «не засмучувались».

Основне новоутворення цього періоду — відкриття нового рівня самоусвідомлення, «Я-концепції»: бажання зрозуміти себе, свої здібності й особливості, свою схожість та відмінність від інших, свою унікальність і неповторність, формується система самооцінок. Це — найважливішій період для розвитку повноцінного спілкування.

 

 

 

Дитячі страхи. Їх причини та наслідки

Немає людини, яка ніколи б  не переживала цього почуття. Стурбованість, тривога, страх – такі самі невід’ємні емоційні вияви нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, смуток.

Страх бере свій початок у ранньому дитинстві, звідки він може прорватися в майбутнє людини і тероризувати її все життя.

Це почуття входить у наш розум так нечутно,що ми не усвідомлюємо, як зазнаємо його згубного впливу. Навіть незначний страх руйнує емоційний стан, як крапля чорнила в склянці води змінює її забарвлення. Якщо тонкий струмочок страху не зупинити, утвориться русло, яким потечуть і наші думки, і наші почуття.

Дитинство – це важливий етап у житті людини, впродовж якого активно формується особистість, що нерідко супроводжується наявністю дитячих страхів, зокрема і шкільних.

Дитячі шкільні страхи, стримуючи пізнавальні потреби дитини, можуть стати серйозною перешкодою для гармонійного розвитку, заважати повноцінній соціалізації і призводити до невротизації дитини.

Проблема дитячих страхів важлива і важливість цю потрібно усвідомити усім дорослим, які спілкуються з дитиною і є разом з нею учасниками НВП.

У сучасних дослідженнях страх є предметом різнопланового вивчення. Сьогодні існують різні погляди на цю проблему, поки що не об’єднанні в єдину психологічну концепцію.

У психологічних словниках страх трактується як «емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної чи уявної загрози».

Учені стверджують, що страх – це негативний емоційний стан людини, що виникає при отриманні інформації про загрозу її біологічному чи соціальному стану, про реальну чи уявну загрозу.

Проте слід зазначити: страх, як і інші приховані переживання (гнів, страж­дання), не є однозначно шкідливим. Страх виконує різноманітні функції у психічному житті лю­дини. Він регулює діяльність, поведінку, убезпечує людину від можливого трав­матизму. Так, як і реакція на загрозу, він допомагає людині уник­нути зустрічі з нею, відіграючи тим самим захисну, адаптивну роль у системі психічної регуляції. Страх може бути своєрід­ним засобом пізнання навколишньої дійсності, що приводить до більш критичного та вибіркового ставлення до неї.

Отже, це позитивні функціі страхів. Проте цим, на жаль, їхній позитивний вплив обме­жується.

У ранньому дитинстві, як зазначається у деяких дослідженнях, депресія має психосоматичний вияв: порушення травлення, сну тощо. В молодшому шкільному віці – періодичний спад працездатності, відчуття безрадісного існування, відсутність інтересу до навчання. Такі діти більше часу витрачають на підготовку домашніх завдань, скаржаться на те, що не розуміють пояснення вчителя, багато плачуть, не можуть зосередитися, тримаються осторонь від класу, перестають брати участь у загальних справах, віддаючи перевагу самотності.

Страхи пов’язані із негативним емоційним досвідом, який більшість вчених пов’язує із неправильним вихованням у сім’ї, наявністю постійних конфліктів, взаєминами між батьками і дітьми, що створює несприятливу атмосферу для емоційного розвитку дитини. О.Захаров розглядає такий досвід як один із чинників розвитку страхів і наголошує на таму, що «жити у страху – це ніби постійно озиратися назад, виходячи зі свого травматичного минулого, і не бачити майбутнього…». Зазначається, що людина в таких умовах розглядає все випадкове, неприємне як постійний знак загрози. Серед чинників, які викликають у дітей страхи, О.Захаров виокремлює такі психотравмуючі умови життя дітей, як сильні психічні потрясіння, зневага з боку батьків, залякування, постійні тривожні передчуття з боку дорослих членів сім’ї, тяжкі випробування, життєві невдачі, постійне психічне напруження тощо.

Психологи відносять емоційну зневагу, словесну образу, тероризування, непряму агресію, що виражається в ігноруванні потреб дитини, ізоляцію, відмову чи емоційну депривацію, неприйняття дитини, приниження тощо до чинників формування негативного особистісного досвіду. Зазначається також вплив негативного досвіду на появу страхів у дітей.

Від чого виникають дитячі страхи? Всіх причин і не перелічити. На­приклад, від надмірної батьківської опіки, коли постійно «Туди не ходи, там небезпечно», «Цього не займай! Поріжешся». Від занадто високої вимогливості або холодності батьків. Від занадто жорстоких покарань. Від частих батьківських сварок. Від тривалого перегляду мультфільмів або слухання книг зі страшними, жорстокими сюжетами, від багатогодинних комп’ютерних ігор.

Як же допомогти маляті впоратися зі своїм страхом? Можна дати ди­тині захисника. Це може бути реальна людина, наприклад, брат або тато. А може бути і м’яка іграшка, наприклад, великий плюшевий собака.

Не смійтеся над розповідями дитини про те, що їй сниться або чого вона боїться. Нехай намалює свій страх, розповість, що саме її лякає. А потім Ви домалюєте цій страшилці смішну мордочку, посадите її в клітку, придумаєте смішне ім’я. Якщо малюк боїться чогось реально­го, наприклад, грози, можете розповісти йому, що таке гроза насправді. Якщо малюк інформований, то він озброєний.

Що робити зі страхами?

  1. Намагайтеся зрозуміти причину дитячого страху.
  2. Не соромте дитину, якщо вона чогось боїться.
  3. Допоможіть маляті перестати боятися (поясніть, зробіть щось ра­зом).
  4. Навчіть дитину не боротися зі своїм страхом, а інакше до нього ста­витися.
  5. Перед сном грайтеся з дитиною в спокійні ігри та читайте добрі казки.
  6. Перетворіть дитячий страх на щось нестрашне.

Щоб боротися з ворогом, треба його знати. Тому поставимо собі запитання: що викликає страхи? Якщо ми згадаємо наших пращурів, то можемо з’ясувати, що страх у них викликала зустріч із явищами, перед якими вони були безсилі, наприклад, гроза, раптова хвороба, смерть тощо. Нині людина підпорядкувала собі багато явищ природи, але недостатня інформованість і досі викликає в людини страх.

Є також психологічне зараження страхами від інших людей та із за­собів масової інформації. Сприяє при цьому виникненню жахів роз­винена уява людини: те, наскільки яскраво вона може уявити собі страшну ситуацію.

Тепер ми можемо спробувати сформулювати правила боротьби із страхами.

  • Якщо страхи викликані недостатньою інформованістю, то першим правилом боротьби з ними буде: намагатись отримати якомога більше інформації про те явище чи подію, яка нас дуже хвилює і викликає в нас страх.
  • Очікування страшної події завжди жахливіше, ніж зустріч із нею (знову через те, що невідомо, чим закінчиться така зустріч). Тому кра­ще за все спеціально змоделювати ситуацію зустрічі з такою ситуа­цією — малювати свої страхи, будувати моделі страхів із конструктора або паперу для того, щоб потім знищити їх, уявляти і складати історії із щасливим кінцем.
  • Оскільки страх супроводжується напруженням в організмі людини, то для боротьби з ним доцільно буде використати вправи на розслаблення.

Умови успішного виховання дітей у родині

Сім’я  є однією з найдавніших і стійких соціальних спільнот. Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через багатовікову історію і збережеться в майбутньому. Історія розвитку сім’ї нерозривно зв’язана з історією розвитку суспільства, народу, країни. Її сьогодення і майбутнє нерозривно пов’язане з сьогоденням і майбутнім людства.

Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас перш за все в сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і театр, і книга… Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції. Саме в сім’ї йде непростий процес виховання громадянських переконань, вимогливості до себе і до інших, милосердя і співчуття до людини.

Ми думаємо, що добрі сімейні взаємини зовсім не виключають розбіжностей думок, сутичок. Але в гарній, дружній сім’ї вони розв’язуються без роздратувань, без приниження людської гідності дорослих і дітей, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цінуватимуть авторитет батька і матері, дідуся і бабусі.

Тон сімейного життя – це наслідок дії багатьох факторів: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім’ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо.

Любов до дітей – величезна перетворююча сила. Але вона може бути і головною причиною невдалого виховання дітей, коли до них не ставляться розумні вимоги. Таку любов у народі називають “сліпою”. На жаль, у сучасних сім’ях це повторюване явище. Деякі батьки вбачають любов до дітей у тому, щоб віддати їм найкращий шматок, створювати для них за будь-яку ціну найліпші умови.

У свій час Януш Корчак, говорячи про таке ставлення батьків до дітей, з обуренням писав: “Отже, все дозволити? Нізащо: з нудьгуючого раба ми зробимо знудженого тирана. А забороняючи, ми як-не-як гартуємо волю, хоча б у напрямі самоприборкання і самообмеження. І це хоч чогось та варте, хоча б як однобічна підготовка до життя. Дозволяючи ж дітям “усе”, догоджаючи їхнім забаганкам, остерігаймось, щоб не придушувати справжніх бажань. Там ми ослаблювали волю, тут її отруюємо”.

Зустрічаються і такі сучасні сім’ї, у яких діти відчувають дефіцит батьківської любові. Це зовсім не означає, що в цих сім’ях діти занедбані, що їм не купують іграшки, смачну їжу. Навпаки, вони можуть мати все, що потрібно для нормального фізичного і розумового розвитку, але не відчувати уваги, тепла, довіри батьків.

Неодмінною ознакою педагогічної культури батьків є їхнє вміння володіти словом – “найтоншим інструментом людського виховання”. Але чи завжди вміють дорослі розмовляти з дітьми? Скажемо відверто, небагато дорослих уміють розмовляти з дітьми. Одні батьки єдино можливим вважають повчальний тон; інші – будь-яку провину різко засуджують; деякі – засвоюють поблажливо-іронічну манеру.

Як саме розмовляти? Ні в якому разі не починати з грубих, різких слів, з “остаточних” висновків: “Я все знаю! Це ти винний!” Діти в таких випадках або затято мовчать, або вперто заперечують. Злість, роздратування, вплив поганого настрою найбільше позначаються на тоні розмов. Здавна відомий вислів “Крик – ознака безсилля”. Якщо у вашій родині спілкування, на превеликий жаль, відбувається на підвищених тонах, крик став для дитини звичним, то незабаром настане той страшний час, коли у відповідь на свій крик ви почуєте з дитячих вуст грубі, жорстокі слова. Криком, бійкою, придушенням активності дитини ніколи не виховати справжню людину, а роз’ясненням, переконанням, гумором, особистим прикладом можна не тільки виховувати, а й перевиховувати педагогічне занедбаних дітей. Звичайно, у кожної сім’ї будуть свої прийоми виховання : де тверде слово, де послідовні докази, а де й жарт.

Не менш важливими у розмові є інтонація, жести, міміка. Справжній вихователь, писав А.С. Макаренко, коротку фразу “Іди сюди” повинен вимовляти з 15-20 відтінками. І в сім’ї дозвіл та заборона мають бути не лише вмотивованими, а й виявлятися в різних формах та інтонаціях. Наприклад, заборона може звучати як вимога, наказ, розпорядження, попередження, догана, вказівка, рекомендація, осуд, повчання, наполягання, докір, пропозиція і т.п.

Наслідуючи батьків, дитина поступово засвоює стиль сімейних розмов, навчається користуватися словом у різних ситуаціях.

Отже, батьки повинні навчитися вдумливо і тактовно користуватися словом, щоб зміст і форма висловлювань по-справжньому впливали на дитяче світорозуміння, щоб за словом ішло діло.

Молодші школярі в усьому прагнуть до наслідування. Для них не може бути нічого кращого, як мати перед очима прекрасний взірець. Мабуть, немає батьків, які б не розуміли цього. Але в щоденному житті доводиться частенько бачити, як малюк не в силах розібратися, чому мати забороняє те, що робить сама, чому батько говорить одне, а робить інше.

Важливою умовою успішного виховання дітей є авторитет батьків. Під авторитетом батьків слід розуміти вплив батька і матері на дітей, заснований на повазі і любові до батьків, до їх життєвого досвіду.

Розрізняють такі види авторитету:

Авторитет придушення. Особливо страждають ним батьки. З будь-якого приводу такий батько сердиться, підвищує голос, а нерідко хапається і за ремінь. При такому батьківському терорі положення матері в сім’ї зводиться до нуля, діти виростають або затурканими, безвільними, або самодурами, які мстять за своє пригнічене дитинство.

Авторитет чванства – батьки вихваляються своїми заслугами на кожному кроці, високомірні у стосунках з іншими людьми. Як правило, діти починають чванитися перед своїми товаришами: “Я скажу своєму батькові, він тобі дасть” або “А ти знаєш хто мій батько?” і т.п. При такому авторитеті діти виростають хвастливими, не вміють самокритично віднестись до своєї поведінки.

Авторитет педантизму – батьки тримають дітей в покорі на наказах, розпорядженнях. В сім’ї не радяться з дітьми, не рахуються з їхніми думками. Діти з таких сімей не вміють проявляти самостійність, ініціативу, постійно чекають розпорядження дорослих або чинять опір вимогам дорослих.

Авторитет резонерства, при якому батьки буквально заїдають дитяче життя безкінечними повчаннями і напутливими розмовами. З будь-якого приводу батьки починають довгі і нудні розмови, іноді одні і ті ж. Діти звикають до них, не реагують на них, часто оздоблюються і перестають слухати та поважати батьків.

Авторитет любові – найрозповсюдженіший вид помилкового авторитету. Багато батьків впевнені: щоб діти слухали, потрібно, щоб вони любили батьків. А як це заслужити? Необхідно показати дітям свою батьківську любов, думають вони. Для цього батьки без всякої міри говорять ніжні слова, цілують дітей, пестять. В такому середовищі в дітей виховується сімейний егоїзм. Дитина скоро починає розуміти, що батька і маму можна легко обдурити, все в них випросити, показавши як ти їх любиш. В таких сім’ях виростають люди з холодним серцем. Терплять від такого виховання в першу чергу самі батьки.

Авторитет доброти, де дитяча слухняність купується добротою батьків, їх поступливістю, м’якістю. Батько і мама виступають перед дитиною як добряки, які все дозволяють, нічого для неї не жаліють. Батьки бояться конфліктів в сім’ї, вони за мир навіть з великими жертвами. В такій сім’ї діти дуже швидко починають командувати батьками.

Авторитет підкупу – найаморальніший авторитет, коли слухняність дитини купується подарунками і різними обіцянками. Особливо важкі наслідки такого авторитету в сім’ях, де немає злагоди між батьком і мамою, де виникла конфліктна ситуація. В таких сім’ях батьки задобрюють дитину з метою перетягнути її на свій бік. Дитина користується цим, але поступово перестає поважати і батька, і маму. Виростає людина, яка нічого не зробить за власним бажанням, яка навчена пристосовуватись, бути там, де більше платять, де вона буде мати більше зиску.

Яким повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен будуватися? На це питання відповів А.С. Макаренко, життя підтвердило справедливість його висновків: “Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя і праця батьків, їх поведінка”.

Таким чином, основний зміст авторитету старших в сім’ї полягає в тому, що батьки своїми думками, працею дають дітям гідний приклад поведінки, поряд з дитиною знаходиться людина, якою вона “дорожить, гордиться як зразком моральності”.

Діти уважно придивляються до поведінки батьків. Перші уявлення про справедливість, честь, обов’язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім’ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання. В “домашній школі” проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі – матері і батька.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

ДИТИНИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

  • Постійно підтримуйте інтерес дитини до навколишнього світу, звертайте увагу на нові об’єкти; називайте те, що дитина сприймає, пов’язуйте сприйняте з її минулим досвідом.
  • Застосовуйте ейдотехнічні методи, які дають змогу розвивати пам’ять на імена, числа, обличчя, запахи, тактильні відчуття. Особливістю цих методів є:

–         якнайбільше яскравості, емоційності;

–         візуалізація образів;

–         деталізація образів;

–         якнайменше логічності.

  • Навчайте мнемічним способам запам’ятовування, таким як повторення, промовляння вголос, опора на вже знайоме, осмислена опора на зовнішні допоміжні засоби (картинки, слова, графічні символи, наочні моделі), смислове групування.
  • Навчайте дитину вирішувати інтелектуальні завдання за допомогою дії, заохочуючи ініціативу, стимулюючи допитливість, намагання діяти з різноманітними предметами, бажання дізнаватись про них щось нове.
  • Знайомство з навколишнім світом повинно супроводжуватись постановкою простих завдань: здогадатись (як скласти? як зібрати із частин ціле?), порівняти (більше, менше, довше, коротше і т.д.), встановити зв’язки (у теплі сніг тане, вологий пісок краще ліпиться), узагальнити.
  • Застосовуйте такі стимулюючі засоби, як   повторення задачі, роз’яснення умов, пояснення логіки розумової дії.
  • Навчайте думати самостійно, послідовно розмірковувати, робити висновки.
  • Розвивайте мовлення дитини в будь-якій розумовій діяльності.
  • Для підвищення швидкості реакції та гнучкості мислення перед проведенням вправ та ігор доцільно зробити інтелектуальну розминку (актуальні запитання, які ведучий може підібрати на власний розсуд).
  • Не стримуйте ініціативу дитини і не робіть за неї те, що вона може зробити самостійно, допомагайте працювати незалежно. Не регламентуйте творчу діяльність.
  • Не поспішайте з висновками про результат творчості дитини, формуйте зовнішню безпеку (позитивну оцінку діяльності).
  • Частіше звертайтеся до минулого досвіду дитини. Це є необхідною передумовою успішної роботи процесів уяви.
  • Поширюйте досвід створення нових образів. Чим він більший і різноманітніший, тим успішніше відбувається кожна наступна операція в роботі уяви.
  • Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом», покладатися в пізнанні на інтуїцію і ризик, найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.

Рекомендації батькам та вчителям щодо підвищення рівня

навчальних досягнень учнів початкових класів

  1. Навчайте дітей навчатися

У першому класі дітей навчають не тільки письму, читанню і рахунку, а й вмінню вчитися, а також основам теоретичного мислення. Що ж таке вміння вчитися і чим воно відрізняється від уміння читати, рахувати й писати?

У дитини, яка вміє вчитися, спостерігаються такі риси:

– розуміє, що вона чогось не вміє, не може, і може говорити про це з учителем, не соромиться сказати: «Я не зрозумів питання», «Я забув, у який бік пишеться літера « ю» ;

– вміє відрізнити нове завдання від старого і замислюється над тим, як його вирішити, а не вигукує першу-ліпшу відповідь;

– відрізняє питання, на яке можна відповісти, поміркувавши, від питання, на яке неможливо відповісти без додаткових знань, які можна отримати з підручника і книг або добути у дорослого;

– може не просто сказати дорослому про своє незнання, невмінні, нерозумінні в негативній манері («Я не знаю», «Я забув», «У мене не виходить»), але навіть сформулювати причини своїх труднощів, розглядаючи предмет з різних точок зору («Я не знаю марки цієї машини: спереду вона схожа на «Москвич», а ззаду – на «Жигулі», а не оголошує з виглядом знавця, що це «Жигулі» нової моделі).

  1. Навчайте дитину спілкуватися

Шкільне навчання – це безперервний процес спілкування. Коло спілкування молодшого школяра значно розширюється: незнайомі дорослі, нові однолітки, старшокласники. Психологами та педагогами відзначено, що діти швидше і легше адаптуються до шкільного навчання, якщо вміють спілкуватися.

Що ж батьки можуть зробити для того, щоб навчити дитину спілкуватися? Перш за все, треба у дітей сформувати такі навички:

– вміння слухати співрозмовника, не перебиваючи його;

– говорити самому тільки після того, як співрозмовник закінчив свою думку;

– користуватися словами, характерними для ввічливого спілкування, уникаючи грубощів і вульгаризмів.

  1. Навчайте дитину систематично: 10-15 хвилин в день дадуть більше результатів, ніж 2-3 години на вихідних.
  2. Враховуйте принцип «від простого до складного», тобто не можна відразу навчити дитину всьому, що ви знаєте і вмієте, кожен новий елемент додається поступово, коли попередні знання, вміння вже засвоєні. Якщо дитина відповідає невпевнено, то поверніться до простих завдань, ігор, змінюючи їх зміст, але залишаючи мету. Наприклад: вчіть розпізнавати і називати кольори. Коли один колір засвоєний, додається новий, а колишній закріплюється в грі «Чого не стало?».
  3. Не забувайте оцінювати успіхи, а при невдачах схвалюйте дії дитини словами: «Якби ти зробив так (показ, пояснення), то було б ще краще».
  4. Розвивайте спостережливість. Спостереження збагачують дитину вірними, яскравими образами навколишньої дійсності, служать основою формування уявлень і понять. Спостереження є основою мислення школярів. У процесі спостереження та звіту про спостереження розвивається мовлення дітей.
  5. Проявляйте позитивний інтерес до занять дитини, розпитуйте, що вона робила, що дізналася, як вона дізналася, що їй сподобалося.
  6. Важливо прищепити дитині віру в свої сили. Хваліть її, ні в якому разі не лайте за допущені помилки, а тільки показуйте, як їх виправити, як поліпшити результат, заохочуйте пошук рішення.
  7. Стимулюйте інтерес дитини до навколишнього світу. Задавайте дитині питання, привчайте її розповідати про свої враження, про побачене.
  8. Не намагайтеся «натренувати» дитину на виконання завдань, а організовуйте роботу так, щоб дитина зрозуміла спосіб вирішення завдання. Працюйте над розумінням матеріалу, а не тільки над його запам’ятовуванням, швидкістю відповідей, дій.
  9. Для розвитку великих рухів, координації рухів організовуйте рухливі ігри, спортивні вправи, але не змагання, так як невдачі можуть відлякати дитину, знизити її самооцінку. Батькам рекомендується частіше грати з дитиною в м’яч, волейбол, разом кататися на лижах, плавати і т. п.
  10. Слід збільшити кількість пропедевтичних, тобто ввідних систематизованих знан , особливо з математики . При цьому не поспішайте з виробленням навичок, працювати треба над розумінням матеріалу, а не над швидкістю, точністю і безпомилковістю відповідей на запитання чи виконання будь-яких дій.
  11. Щоб дитина легко засвоювала шкільний матеріал, у неї повинна бути сформована здатність будувати образні уявлення . Ця здатність розвивається в дошкільному віці при малюванні, конструюванні, прослуховуванні казок і переказі їх.
  12. Для розвитку дрібної моторики корисні такі заняття, як ліплення з пластиліну, глини, малювання, конструювання , пришивання гудзиків, плетіння з бісеру, вирізання з паперу (але ножиці повинні бути з закругленими безпечними кінцями), нанизування намиста.
  13. Для розвитку навичок спілкування корисні рольові ігри, розігрування вистав.
  14. Для розвитку ініціативи у дитини давайте їй в грі роль лідера (капітана корабля, вчителя тощо).