Кабінет соціального педагога

25 листопада стартує Всеукраїнська акція “16 днів проти насильства”

У період з 25 листопада по 10 грудня проходить щорічна Всеукраїнська акція “16 днів проти насильства”.

Щорічна акція “16 днів проти насильства” ініційована Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства у 1991 році. Власне тоді визначився зв’язок між насильством стосовно жінок та правами людей.

Дати акції символічно наголошують на цьому зв’язку: 25 листопада – Міжнародний день проти насильства щодо жінок, 10 грудня – Міжнародний день прав людини.

У цей шістнадцятиденний період входять й інші важливі для демократичної спільноти дати:

1 грудня – Міжнародний день боротьби зі СНІДом,

2 грудня – Міжнародний день боротьби за скасування рабства,

3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями,

5 грудня – Міжнародний день волонтера,

6 грудня – вшанування пам’яті жінок, розстріляних в Монреалі.

9 грудня –Міжнародний день боротьби з корупцією

Метою цієї акції є підвищення поінформованості суспільства,  мобілізації людей до змін, залучення активістів, представників урядів, парламентів, громадських організацій та партнерів ООН та висвітлення питань, пов’язаних з проблемами подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та жорстокого поводження з дітьми, гендерного насильства та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків.

Переглянути : https://www.youtube.com/watch?v=KOGksdxSvVw

В рамках акції Міністерство освіти і науки України рекомендує всім учасникам освітнього процесу пройти  безкоштовний електронний курс «Вирішую конфлікти та будую мир навколо себе» Ресурс доступу: http://course.la-strada.org.ua/story_html5.html

18 листопада – Європейський день захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства.

 

Сексуальне насильство над дітьми – прихована проблема, точну кількість потерпілих установити надзвичайно складно. За оціночними даними Ради Європи, кожна п’ята дитина страждає від різних форм сексуального насильства.

Сексуальне насильство є болючою темою й у мирний час, проте під час війни проблема загострюється. З кожною звісткою про звільнені території, на жаль, стає відомо про нові випадки сексуального насильства російських окупантів над українками та українцями.

Під час війни поширені різні форми сексуального насильства, кожна з яких є воєнним злочином: зґвалтування, погрози зґвалтування, каліцтво статевих органів, примусова проституція, примус дивитися на сексуальну наругу, сексуальне рабство, примусова вагітність, примусовий аборт, примусове оголення тощо.

Звичні механізми отримання допомоги під час війни недоступні. Наприклад, на територіях, де тривають активні бойові дії чи які перебувають в окупації, люди зазвичай фізично не можуть звернутися в лікарню, поліцію, прокуратуру, до правозахисника чи психолога. Ускладнює проблему й те, що в українському суспільстві тема сексуального насильства була і лишається табуйованою. Навіть в мирні часи постраждалі рідко повідомляють про випадки сексуального насильства і рідко звертаються за допомогою. Стигматизація, осуд, недовіра, страх, відсутність підтримки – часто стримують від повідомлення про злочин.

          З метою підвищення обізнаності громадськості щодо проблеми сексуального насильства над дітьми, виявлення випадків насильства, їх попередження та допомоги дітям, які постраждали від сексуального насильства ознайомтеся з матеріалами.

Декілька слів про толерантну комунікацію

Як одним словом образити людину з інвалідністю? Назвати її «інвалідом».

Прикра випадковість або ж нерозуміння різниці можуть зробити дуже і дуже боляче

А насправді запам’ятати коректний приклад легко. Принцип завжди однаковий:

 спочатку людина, а вже потім ознака (якщо її так необхідно вказати).

Отже

Не кажемо таких слів як «інвалід», «особлива людина», «неповноцінна», «неповносправна» чи (ще гірше) «каліка». Людина з «особливими можливостями» – теж поганий варіант.

Обираємо толерантне «людина з інвалідністю». Або людина з порушенням рухової функції. Як максимум – людина з фізичними / ментальними порушеннями.

Забуваємо про існування таких словосполучень як «інвалідний візок» чи «інвалідне крісло». У візок ми складаємо продукти у супермаркеті, а крісло зводить людину до єдиної ознаки – інвалідності.

Тому використовуємо коректну форму – крісло колісне.

Пам’ятаємо, що «колясочник» і «візочник» – це не тільки жаргонні вирази з негативним забарвленням. Це груба образа.

Правильно говорити: людина, яка користується кріслом колісним або пересувається за допомогою крісла колісного. І, до речі, не «їде». А «йде».

«До всіх цих тонкощів спілкування кожен намагається привчати насамперед рідних. Бо стикаємося постійно: як українці говорили «інваліди», так і продовжують. Неймовірно складно зараз все сприймає соціум, але це питання освіти. Ми такі ж люди, ми такі ж особистості. Дуже жорстокі нині підлітки, в школах часто насміхаються з учнів на кріслах колісних. А вони повинні ходити до звичайних закладів освіти, зі звичайними дітьми, вони нічим не інші. Особливо зараз, адже з війною людей з інвалідністю буде маса. І багато хто вже сидить вдома та не виходить, бо боїться несприйняття, якогось осуду, насмішок», – зазначає представниця ГО Група Активної Реабілітації Анна Павлусь.

Дискусія про безбар’єрність, зокрема й у взаємодії, пройшла у межах лекторію цьогорічного Кураж, який підтримав комунікаційну кампанію Ти як? Всеукраїнської програми ментального здоров’я, що впроваджується за ініціативою першої леді Олена Зеленська, та разом з ГО Безбар’єрність залучив профільних спікерів до обговорення теми безбар’єрності та створення рівних можливостей.

Більше про толерантну комунікацію – в «Довіднику безбар’єрності» https://bf.in.ua

 

 

 

Корисні посилання щодо допомоги та підтримки в ситуаціях насильства, торгівлі людьми, складних життєвих обставин,   допомоги у разі кібербулінгу, та тих хто перебуває за кордоном

  1. Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді: 0 800 500 225 або 116 111 (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного телефонів, анонімно),

Messenger @childhotline.ukraine, Instagram @childhotline_ua,

Telegram @CHL116111.

  1. Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 0 800 500 335 або 116 123 з мобільних або стаціонарних телефонів цілодобово (безкоштовно, анонімно, конфіденційно).
  2. Поліція: 102
  3. Центр надання безоплатної правової допомоги: 0 800 213
  4. Анонімний онлайн-щоденник «Тільки нікому не кажи» дає можливість написати листа тому, з ким складно поділитися своїми переживаннями в реальному житті про булінг у школі, нерозділене кохання чи непорозуміння з батьками (https://secrets.1plus1.ua/).
  5. Перша національна лінія довіри для попередження суїциду: 73
  6. Екстрена психологічна допомога при Кризовому Центрі медико- психологічної допомоги: (068) 770 37 70, (099) 632 18 18, (093) 609 30
  7. «Лiнiя допомоги»: (067) 975 76 76, (066) 975 76 76, (093) 975 76 76.
  8. Лінія психологічної допомоги для учасників АТО та членів їх сімей: 0 800 505
  9. Служба медико-психологічної    допомоги   та                профілактики                                 гострих кризових станів: (044) 456 17 02, (044) 456 17
  10. Національна урядова «гаряча лінія» для постраждалих від домашнього насильства – 15
  11. «Гаряча лінія» Уповноваженого Президента України з прав дитини:

(044) 255 76 75.

  1. Освітній омбудсмен    України:    (095)    143    87    26                (ez@eo.gov.ua, https://eo.gov.ua/).
  2. «Гаряча лінія»    психологічної    допомоги    та    протидії                 насильству

(https://www.unicef.org/ukraine/stories/hot-lines).

  1. Національна «гаряча      лінія»      з     питань                наркозалежності                 та ЗПТ: 0 800 507 727.
  2. Анонімні консультації на сайтах teensLIVE (від фахівців клінік, дружніх до молоді), supportME (від фахівців).
  3. Уповноважений Президента України з прав дитини (044) 255 76
  4. Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів: 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів), 527 (безкоштовно з номерів мобільних операторів України пн. – пт. з 10:00 до 21:00, сб. з 10:00 до 18:00).
  5. Гаряча лінія Міністерства закордонних справ України для громадян України, які опинилися в надзвичайних ситуаціях за кордоном: (044) 238 16
  6. Департамент боротьби зі злочинами, що пов’язані з торгівлею людьми Національної поліції України: (044) 374 37 85 (пн. – сб. з 09:00 до 18:00).
  7. Гаряча лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції: 0 800 211
  8. Гаряча лінія з профілактики суїцидів (https://lifelineukraine.com/).
  9. Гаряча лінія професійної підтримки «Стоп паніка» безкоштовний багатоканальний номер: 0800 50 18
  10. Платформа «Мені здається» (https://nachasi.com/2021/02/05/platform-it- seems-to-me/).
  11. Платформа «Розкажи мені» (https://tellme.com.ua/).
  12. Канал психологічної підтримки «ПОРУЧ» для підлітків та молоді

(https://t.me/poruch_me).

  1. В рамках роботи платформи СпівДія та Співдія хаб функціонує напрям безкоштовної психологічної підтримки онлайн і офлайн (https://airtable.com/shrfgyZ1ko5UYxR9r).
  2. За підтримки Національної психологічної асоціації психологи- волонтери створили центр психологічної підтримки «Як ти?» (безкоштовно, у будь-який час доби) (https://bit.ly/3QLUdwO).
  3. Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) відкрив гарячу лінію, за якою можна звернутися за підтримкою: 0-800-300-155 (дзвінки безкоштовні).
  4. Довідник психологічної підтримки в умовах війни допоможе знайти відповіді на питання: як боротися з перевтомою, панікою, тривогою, апатією; як зберегти близькі стосунки та позбутися почуття провини (https://bit.ly/3OzJm6Z).
  5. Телеграм-канал «підтримай дитину» створено з турботою про батьків і дітей (https://t.me/s/pidtrumaidutuny).
  6. Онлайн-платформа  «Аврора»:    консультування    постраждалих    від

насильства, зокрема сексуального, доступу до якісної дистанційної допомоги у будь-якому куточку України та за кордоном, достатньо лише заповнити заявку на сайті «Розірви коло» у розділі «Психотерапевтична допомога» (https://rozirvykolo.org/mental-support/).

  1. Безкоштовна психологічна підтримка для кожного, хто відчуває у цьому потребу: УкрЄдність (https://ukr-ednist.com.ua/).
  2. Група психологічної підтримки «Разом» (https://razom.live/).
  3. Гаряча лінія кризової допомоги та підтримки від Українського ветеранського фонду (УВФ): +38 (067) 400 46 60 (пн. – нд. з 10:00 до 20:00), сайт Фонду (https://veteranfund.com.ua/).

 

Корисні посилання щодо допомоги у разі кібербулінгу

  1. Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді за номерами: 0 800 500 225 або 116
  2. Поліція (кіберполіція) за номером 102 (повідомити про кібербулінг).
  3. Чат-бот Stop Sexting (якщо шантажують в Інтернеті і вимагають контент сексуального характеру).
  4. com/Stop Sexting Ukraine.
  5. Інтернет-платформа «Бийся як дівчина» (https://www.instagram.com/flg_ua/).
  6. База даних жіночих організацій (http://portal.uwf.org.ua/).
  7. Організація ЮрФем (доступна та якісна правова допомога в Україні)(http://jurfem.com.ua/en/home-page-2/).
  8. Організація Teenergizer – консультації за принципом «рівний-рівному» або з                               психологом                безкоштовно                           і                конфіденційно (https://teenergizer.org/consultations).
  9. Урядова консультаційна лінія з питань безпеки дітей в Інтернеті: 15 45 (далі обрати «3»).

Куди потрібно звертатися за допомогою тим, хто перебуває за кордоном

 

  1. Дитяча гаряча лінія 116 111 (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного, анонімно, консультації українською мовою). Лінія працює в країнах: Естонія, Данія, Кіпр, Азербайджан, Іспанія, Словаччина, Словенія, Сербія, Румуні, Португалія, Польща, Молдова, Мальта, Литва, Латвія, Угорщина, Фінляндія, Чехія, Болгарія, Хорватія, Албанія.
  2. Національна гаряча лінія для дітей та молоді, яка працює в Україні, через соціальні мережі (конфіденційно, цілодобово). Інстаграм: childhotline_ua; телеграм: CHL116111; фейсбук: @childhotline.ukraine

Поліція, за єдиним номером служби екстреної допомоги: 112 (для країн Європейського Союзу: Австрійська Республіка, Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Грецька Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Республіка Ірландія, Королівство Іспанія, Італійська Республіка, Республіка Кіпр, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Велике Герцогство Люксембург, Республіка Мальта, Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Португальська Республіка, Румунія, Республіка Словаччина, Республіка Словенія, Республіка Угорщина, Фінляндська Республіка, Французька Республіка, Республіка Хорватія, Чеська Республіка, Королівство Швеція.)

 Антибулінгова політика

Комунального закладу

 «Сахновщинський навчально-реабілітаційний центр»

 Харківської обласної ради

  Процедура/послідовність кроків і реагування на зафіксовані прояви насильницької поведінки

Щодо учнів/дорослих  у Центрі різними сторонами

 

До булінгу (цькування), який вчиняється в закладі освіти, слід відносити випадки, які відбуваються:

  • безпосередньо в приміщенні закладу освіти;
  • прилеглих територіях (включно з навчальними приміщеннями, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, коридорами, роздягальнями, туалетними кімнатами, їдальнею тощо)
  • та/або за його межами, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації

 

Порядок реагування працівників закладу освіти на випадки булінгу

 

Підставою для реагування є:

―заява чи повідомлення в усній, письмовій чи електронній формі. Повідомити про булінг можуть:

―сторони випадку, ті хто мають підозру щодо його вчинення, або мають достовірну інформацію.

 

Вчителі та працівники закладу освіти мають невідкладно:

―оцінити рівень небезпеки життю та здоров’ю сторін булінгу, втрутитись із метою припинення небезпечного впливу, надати (за потреби) невідкладну медичну та психологічну допомогу, звернутись до органів охорони здоров’я для надання медичної допомоги тощо.

 

 

Працівник Центру (вчитель, класний керівник та ін.), який став свідком булінгу або акту насильницької поведінки повинен:

  1. Миттєво зупинити неприйнятні дії

2.Дізнатися імена та прізвища учасників події. Невідкладно повідомити классного керівника классу про зафіксований акт насилля, надати детальну інформацію про обставини ситуації

  1. Вжити невідкладних дисциплінарних превентивни хзаходів: нагадати правила Центру та наслідки їх порушення.

 

Класний керівник, який дізнався про випадок булінгу з дитиною свого класу:

  1. Заспокоїти, розрадити, нормалізувати поведінку всіх учасників акту насильницької поведінки.
  2. Визначити, чи цей випадок підпадає під визначення «булінг». Якщо цей акт насильницької поведінки не класифікується як булінг, провести розмову з учасниками події щодо її причин та запобігання такого в майбутньому. Якщо є проявом булінгу – тоді крок 3.
  3. Провести розмову з класом з метою нагадати про Антибулінгову політику Центру та неприпустимість булінгу у закладі.
  4. У той же день повідомити батьків суб’єкта і об’єкта булінгу про ситуацію під час особистої зустрічі.
  5. У той же день повідомити психолога та соціального педагога про випадок булінгу у класі.
  6. У той же день зафіксувати випадок булінгу в «Журналі обліку звернень та повідомлень про випадки булінгу» (журнал знаходиться у соціального педагога Центру).
  7. У співпраці з психологом, класним керівником розробити план індивідуальної роботи з класом для нормалізації психологічного клімату, а також провести індивідуальну роботу з учасниками акту насильницької поведінки.

 

Як допомогти дитині що стала жертвою булінгу:

  • Ведіть розмову спокійно, дитина має почуватися комфортно.
  • Дайте відчути, що ви поруч – готові вислухати, зрозуміти, підтримати та допомогти.
  • Спробуйте крок за кроком з’ясувати все що зможете.
  • Поясніть дитині, що немає нічого поганого в тому щоб повідомити про поведінку булера вчителю чи іншим дорослим
  • Спитайте в дитини яка саме ваша допомога буде їй корисною.
  • Спробуйте розробити спільну стратегію змін.
  • Складіть перелік дорослих, до кого дитина може невідкладно звернутися за допомогою.
  • Якщо булінг мав фізичний характер, негайно зверніться до адміністрації школи та медичного працівника.
  • Спільно з дитиною сплануйте її перебування в школі таким чином щоб воно забезпечило їй максимальний рівень безпеки.
  • Поясніть дитині що зміни будуть відбуватися поступово.
  • Допоможіть налагодити дружні стосунки з іншими дітьми.

 

Як допомогти дитині-агресору:

  • Запитайте дитину як вона відноситься до своїх дій, як на її дії реагують інші?
  • Поясніть чому ви вважаєте такі дії неприпустимими.
  • Будьте готові до того, що дитина буде заперечувати факт булінгу, не тисніть на неї, дотримуйтесь спокійної розмови.
  • Поясніть дитині що агресивна поведінка це те що є неприйнятним і вона має негайно припинити насильство.
  • Не карайте дитину і не загрожуйте їй покаранням – в подальшому це може мати ще гірші наслідки, наприклад підсилити агресію щодо того, хто став його «причиною».
  • Агресивна поведінка може свідчити про емоційні або психологічні проблеми, тому варто проконсультуватися з психологом.

Кроки батьків:

Як зрозуміти, що дитина, можливо, є жертвою булінгу

40% жертв булінгу не розповідають про знущання над ними нікому, навіть батькам. Тому варто уважн оспостерігати за поведінкою дитини, щоб у разі потреби вчасно допомогти їй вирішити проблему.

Для жертв булінгу характерними є такі прояви поведінки:

  • Відсутнє бажання йти до школи, діти можуть саме в будні дні зранку скаржитися на поганее самопочуття, вигадувати хвороби, плакати.
  • Дитина частіше усамітнюється, стає менш говіркою, менш усміхненою.
  • Не бере, або намагається не брати участь у класних та шкільних заходах.
  • Досить регулярно губить гроші, або речі, повертається додому у брудному, чи зіпсованому одязі, з поламаними речами.
  • Може почати говорити про те, що хотіла б кинути школу.
  • Не зідзвонюється, не веде переписку у соцмережах з однокласниками, до школи й назад повертається самостійно, не має у кого уточнити домашнє завдання.
  • Намагається ходити до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть інші учні.
  • Обмальовані руки, зошити, особисті речі.
  • Самостійно наносить собі травми (самоушкодження) — від погризених нігтів, до порізів на руках, ногах тощо. Крайнім випадком такої реакції на булінг може бути спроба самогубства.

 Як допомогти дитині, що стала жертвою булінгу

  • Почніть розмову з дитиною, ви маєте тримати себе в спокої, аби вона відчувала себе достатньо комфортно.
  • Дайте відчути, що ви поруч, готовівислухати, зрозуміти, підтримати та допомогти.
  • Діти не винні в тому, що стають жертвами булінгу, тому не ставте питань що можуть сприйматися нею як звинувачення («сама (сам)винна (винен)»).
  • Ведіть розмову делікатно, не ставте одні й тіж питання по декілька разів, не квапте, пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити про це.
  • Спробуйте крок за кроком з’ясувати все, що зможете.
  • Поясніть дитині, що немає нічого поганого в тому, щоб повідомити про поведінку булера саме батькам, оскільки від цього залежить безпека дитини (або однокласника(ці), якщо дитина є не жертвою, а свідком).
  • Перш ніж пропонувати власне рішення проблеми, запитайте в дитини, яка саме ваша допомога буде їй корисною, після цього можете запропонувати і свій варіант. Спробуйте розробити спільну стратегію змін.
  • Поки питання не вирішено повністю, спробуйте спільно знайти і домовитися про способи реагування на ситуації булінгу.
  • Складіть перелік тих дорослих, до кого дитина може невідкладно звернутися за допомогою: вчителі, психолог, батьки інших учнів, соціальний педагог, адміністрація Центру тощо.
  • Якщо булінг мав фізичний характер, ви маєте негайно звернутися до адміністрації Центру.
  • Спільно з дитиною сплануйте її перебування в школі таким чином, щоб це забезпечило їй максимальний рівень безпеки (наприклад: не залишатися наодинці, триматися ближче до дорослих).
  • Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
  • Допоможіть дитині налагодити дружні стосунки з іншими дітьми, це допоможе їй сформувати навколо себе безпечне середовище.

 Батьки дитини, яка поскаржилася на булінгову поведінку щодо неї:

  1. Повідомити классного керівника про скарги дитини і підозри на булінг, переконатися, що у Центрі зафіксований і мав місце випадок булінгу, про який розказує дитина.
  2. Обговорити скарги дитини на випадок насильницької поведінки щодо неї під час особистої зустрічі з класним керівником і практичним психологом Центру.
  3. Поговорити з дитиною про неможливість проявів у Центрі та необхідність співпрацювати з практичним психологом та класним керівником до нормалізації психоемоційного стану дитини і психоемоційного клімату в класі.

 Батьки дитини, у якої зафіксували булінгову поведінку:

 

  1. Прийти на зустріч із класним керівником, психологом та отримати детальну інформацію стосовно проявів дитини та обставин ситуації, що склалася.
  2. Ознайомитись із записом у Журналі обліку звернень та повідомлень про випадки булінгу. У разі відмови витяг із журналу з описом ситуації надсилають на поштову адресу батьків рекомендованим листом чи на електронн упошту.

 

Кроки классного керівника/практичного психолога щодо роботи зі свідками/пасивними учасниками булінгу:

 

  1. Провести розмову-нагадування з классом щодо неприпустимості проявів булінгу і насильницької поведінки в Центрі.
  2. Провести позапланові класні активності, під час яких діти проявляють себе з менш звичних сторін, мають змог узблизитися та налагодити відносини.

  

Кроки працівників Центру, які зазнали булінгу від учня/групи учнів:

  1. Назвати неприйнятну поведінку «булінгом» і нагадати про недопустимість проявів булінгу в Центрі.
  2. Повідомити классного керівника про випадок булінгу.
  3. Підтвердити письмово випадок булінг увідповідною заявою.
  4. Повідомити директора Центру про цей випадок.

 Учень або учениця об’єкт булінгу:

  1. Голосно і твердо, дивлячись в обличчя кривднику, каже: «СТОП! Припини (називає неприйнятну дію)».
  2. Якщо поблизу є дорослий, звернутися до нього з проханням допомогти зупинити ситуацію.
  3. Невідкладно повідомити классного керівника свого класу про випадок, який стався.

 

Дитина, яка стала свідком булінгу або акту насильницької поведінки:

  1. Миттєв озвернутися до будь-якого дорослого, який перебуває поблизу, з проханням допомогти зупинити ситуацію.
  2. Невідкладно повідомити классного керівника свого класу про випадок, що стався, якщо інцидент зафіксований серед однокласників.
  3. Брати участь у загальних подіях класу за участі классного керівника, соціального педагога та практичного психолога щодо врегулювання психологічно-емоційного клімату.

 

            ПРОЦЕДУРА ПОДАННЯ ЗАЯВ ПРО ВИПАДКИ

     БУЛІНГУ (ЦЬКУВАННЯ) ТА ПОРЯДОК РЕАГУВАННЯ

                                ВІДПОВІДАЛЬНИХ ОСІБ

 Закон України від 18.12.2018 року  №2657-VIII 

“Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)”

Наказ МОНУ від 28.12.2019 року №1646 

“Порядок реагування на випадки булінгу (цькування)”

  1. Здобувачі освіти, працівники та педагогічні працівники, батьки/законні представники та інші учасники освітнього процесу, яким стало відомо про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого стали, або підозрюють його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб зобов’язані повідомляти директора Центру або, в разі її відсутності, уповноважену особу з питань запобігання та протидії булінгу (цькування).
  2. Прийом та реєстрацію поданих заяв (зразок додається) або повідомлень здійснює особисто директор Центру.
  3. Повідомлення можуть бути в усній та (або) письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.

4.Заяви (повідомлення) реєструються в окремому журналі реєстрації заяв про випадки булінгу (цькування).

5.Датою подання заяв (повідомлень) є дата їх прийняття.

6.Директор Центру у разі отримання заяви (повідомлення) про випадок булінгу (цькування) невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомляє територіальний орган Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування).

7.За потреби викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги.

8.Повідомляє службу у справах дітей з метою вирішення питання щодо соціального захисту малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування) та вжиття заходів для усунення таких причин.

9.Повідомляє центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з метою здійснення оцінки потреб сторін булінгу (цькування), визначення соціальних послуг та методів соціальної роботи, забезпечення психологічної підтримки та надання соціальних послуг.

10.Скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) (далі – комісія) не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви або повідомлення.

 

Розгляд заяв (повідомлень) про випадки булінгу (цькування)

  1. Розгляд заяв (повідомлень) про випадки булінгу (цькування) здійснює комісія з розгляду випадку булінгу (цькування) (далі – комісія), склад якої затверджує наказом директор Центру (наказ №36 від 17.03.2020 року «Про створення комісії з розгляду випадків булінгу (цькування)»).
  2. Комісія складається з голови, заступника голови, секретаря та не менше ніж п’яти її членів. До складу комісії входять педагогічні працівники, у тому числі практичний психолог та соціальний педагог Центру, представник служби у справах дітей (за згодою) та представник районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (за згодою).

До участі в засіданні комісії за згодою залучаються батьки/законні представники малолітніх або неповнолітніх сторін булінгу (цькування), а також можуть залучатися сторони булінгу (цькування), представники інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

Головою комісії є директор Центру.

Комісія виконує свої обов’язки на постійній основі.

 

  1. Комісія з розгляду випадків булінгу (цькування) проводить розслідування, з’ясовує всі обставини.
  2. Якщо Комісія визнала, що мав місце булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, то керівник закладу освіти (протягом однієї доби) повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України (ювенальна поліція)  та Службу у справах дітей.
  3. Якщо випадок цькування був одноразовим, питання з налагодження мікроклімату в дитячому середовищі та розв’язання конфлікту вирішується у межах закладу освіти учасниками освітнього процесу.

6.Результат  розслідування та рішення комісії доводиться керівником закладу до відома постраждалого. У випадку, якщо постраждалий не згодний з рішенням комісії, керівник закладу повідомляє про право звернутися із заявою до органів Національної поліції  України.

  1. Рішення Комісії з розгляду випадків булінгу реєструється в окремому Журналі реєстрації рішень комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) з оригіналами підписів всіх її членів.
  2. Не залежно від рішення комісії, керівник закладу забезпечує виконання заходів для надання психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від нього.

 ПРОТИДІЯ БУЛІНГУ В ЦЕНТРІ: 

  • Центральний вхід Центру, спортивна площадка, задній двір закладу контролюються через камери спостереження.
  • Співробітники Центру здійснюють регулярний нагляд (чергування) у шкільних коридорах і зонах спільного користування (спортивних залах, ігрових зонах, рекреаціях).
  • Окремо визначені туалети для дітей різної статі, визначені окремо туалети для персоналу.
  • Використання Інтернету в Центрі є максимально керованим. Встановлені фільтри та списки обмежених сайтів і контенту.
  • Учню або учениці залишати територію Центру після прибуття і до закінчення уроків згідно розкладу занять можна лише за відповідної заяви батьків і за згодою адміністрації закладу.
  • В освітню програму включено профілактичні інтерактивні заняття, психологічно-рольові ігри за темами толерантності, профілактики конфліктів та булінгу.
  • Класний керівник постійно впливає на соціально-психологічний клімат класу.
  • Класний керівник та соціальний педагог планують та проводять командо утворюючі ігри, заняття і вправи серед учнів.
  • Практичний психолог шляхом спостереження та аналізу розпізнає в учнів і працівників Центру проблеми в міжособистісному спілкуванні,адаптації до навчального колективу і надає їм своєчасну соціальну-психологічну допомогу.
  • Працівники Центру проводять просвітницьку роботу з батьками щодо уникнення та розпізнавання насильницької поведінки до дитини/дитиною, допомоги дитині в разі проявів булінгу.
  • На початку навчального року кожний класний керівник проводить заняття, присвячені профілактиці булінгу та насильству. Знайомить із Антибулінговою політикою Центру, опрацьовує з дітьми різні схеми дій у тій чи іншій ситуації. 
  • На початку навчального року для працівників Центру заступник директора з виховної роботи та соціальний педагог проводять ознайомчу зустріч щодо Антибулінгової політики і надають чіткі інструкції та роз’яснення стосовно протидії, реагування та профілактики насильницької поведінки у закладі.
  • На початку навчального року, на батьківських зборах, відбуваєтьсяя ознайомлення батьків зіс стратегіями батьківської поведінки в тих чи інших неприйнятних ситуаціях.
  • Соціальний педагог та практичний психолог Центру постійно цікавиться інформацією про можливі профілактичні заходи, а також методи роботи як із кривдниками, так і з жертвами булінгу, проводять самостійно або запрошують зовнішніх спеціалістів для навчання шкільного персоналу практикам профілактики булінгу та роботи з випадками булінгу.
  • На сайті Центру розміщено витяг з Антибулінгової політики та єдині правила для всіх учасників освітнього процесу.