Поради психолога

Навчаємо дитину програвати
Діти стикаються з поразками на різних етапах дорослішання. Проте зазвичай вони не вміють програвати, оскільки дорослі налаштовують їх лише на перемогу. У такому разі навіть незначна невдача для дитини може перетворитися на проблему. Що ж робити з розчаруванням, злістю, соромом, які з’являються через нереалізовані задуми? Як виховувати в дитини вміння працювати над власними невдачами, самовдосконалюватися й адекватно реагувати на поразки?

Кожна дитина прагне, щоб її цінували та хвалили, зокрема бать­ки. Тому переживання будь-яких власних невдач є для неї доволі бо­лісними. Старшокласник не надто емоційно виражає реакцію на ситуацію неуспіху, стримує образу. Однак учні початкових класів можуть плакати, кричати і навіть поводитися агресивно.

Першою реакцією дитини на ситуацію невдачі є протест, адже вона докладала зусиль, старалася. Саме тому завдання батьків у та­кому разі — навчити дитину адекватно реагувати на поразки, усві­домлювати їх та долати.

Зазвичай батьки прагнуть виховувати свою дитину перемож­цем, із дитинства налаштовують її на успіх, здобуття першості в усіх сферах життя. Проте іноді дитина помиляється, а батьки не завжди готові визнати її невдачі та разом їх подолати.

Основна допомога для дитини, яка переживає невдачу, — це «промовляння» батьками її образи, тобто прийняття ними її болю та страждання. У такий спосіб дитина розуміє, що її почули, визна­ли її право на помилку та на те, щоб через неї засмучуватися. Також важливо, щоб дитина повною мірою пережила своє розчарування. Для цього не слід її заспокоювати, сварити чи висміювати.

Батькам слід навчати дитину досягати мети, докладати зусиль, але не варто вимагати від неї лише найліпших результатів. Незалеж­но від ситуації успіху/неуспіху, дитина має відчувати, що її люб­лять і підтримують. Якщо результат роботи дитини не виправдав очікувань батьків, все одно варто похвалити її за те, що вона стара­лася, працювала.

Часто батьки не можуть порозумітися з дітьми лише через те, що мають різні типи темпераменту. Якщо, наприклад, батько — лідер у всіх сферах, його син не зобов’язаний бути таким самим ак­тивним. І вимагати цього від дитини не варто.

 

Іноді батьки несвідомо сприяють формуванню в дитини комп­лексу «перемога за будь-яких умов». Під час організованих змагань такі батьки відкрито демонструють, яке важливе значення вони на­дають перемозі. Відповідно дитина розуміє, що вона не може просто взяти участь у грі, позмагатися, — вона має максимально «виклас­тися», щоб здобути перемогу для батьків. Саме тому поразка пере­творюється для дитини на трагедію, яку вона може переживати про­тягом тривалого часу. Загалом гра є вдалим способом допомогти дитині оволодіти навичками адекватного реагування на ситуації успіху/неуспіху.

Щоб дитина швидше подолала образу, можна запропонувати їй намалювати це почуття на папері. Під час малювання дитина має уявити розмір образи, її колір, форму тощо. Потім малюнок можна порвати на клаптики і викинути або знищити в будь-який спосіб.

Отже, батькам слід зважати на те, що діти переймають їхнє ставлення як до ситуації успіху/неуспіху, так і до життя в цілому, а також копіюють їхню поведінку. Особливо складно пережити ситуацію програшу дитині дошкільного віку, оскільки вона не вміє стримувати емоції, не має навичок адекватного реагування на поразку. Саме тому батькам варто навчати цьому дитину, а також висловлювати їй підтримку, співпереживати.
Поради батькам щодо оволодіння дітьми навичками адекватного реагування на ситуацію успіху/неуспіху

Надайте дитині можливість самостійно розв’язувати складні ситуації
Обов’язково підтримуйте дитину щоб вона відчувала, що ви поруч, і прислуха­лася до ваших порад.
Не висміюйте невдачі дитини, якими дріб’язковими вони вам не здавалися б. За будь-яких обставин залишайтеся на боці дитини.
Розповідайте дитині про власні поразки, помилки, переживання, що їх
супроводжували. Проте не слід асоціювати свої невдачі з невдачами дитини.
Заохочуйте дитину до прийняття позиції іншої людини, аналізування власних емоцій тощо. Так вона матиме змогу поглянути на себе ніби збоку зрозуміти переживання інших.
Пам’ятайте, що той, хто програв, — не жертва. Не поспішайте втішати ди­тину — можливо, вона й не збиралася страждати. Ліпше закцентувати увагу на тому, що під час гри, змагання, конкурсу всім було весело та цікаво.
Не робіть вигляд, ніби нічого не сталося. Якщо після поразки дитини жод­ним чином на це не відреагувати, вона може подумати, що сталося щось на­стільки жахливе, що про це не можна навіть говорити.
Почекайте, поки мине перше розчарування дитини через поразку. Після цього запропонуйте обговорити, що цього разу їй не вдалося. Також можна проаналізувати прийоми, які застосовували переможці.
Не порівнюйте свою дитину з іншими, успішнішими дітьми чи тими, кого теж спіткала невдача.
Навчайте дитину поважати почуття інших. Обов’язково похваліть її, якщо вона відзначилася, досягла успіху. Проте зверніть її увагу на дітей, які про­грали і через це засмутилися. Поясніть, що не варто перед ними хизуватися своєю перемогою, ліпше підбадьорити їх.

7 міфів про торгівлю людьми

Багато людей знають про проблему торгівлі людьми – з повідомлень у пресі, соціальної реклами на телебаченні, білбордів… Але мало хто усвідомлює її масштаби, а тим більше може припустити, що це станеться саме з ним. Спробуємо визначити 7 найпоширеніших міфів стосовно торгівлі людьми.

Міф перший: зі мною такого не станеться

Існує стереотип, що лише малоосвічені люди можуть стати жертвами торговців людьми. “Зі мною такого не станеться”, – так зазвичай кажуть студенти, до яких приходять з лекціями фахівці громадських організацій з протидії торгівлі людьми. Більшість з них не усвідомлює того, що саме молоді люди від 18 до 25 років становлять групу ризику, адже саме вони – майбутні випускники коледжів і університетів невдовзі зіткнуться з проблемою працевлаштування, чіпляючись за будь-яку можливість заробити гроші.

За статистикою МОМ, 54 % жертв торгівлі людьми мають вищу або неповну вищу освіту.

До того ж сучасні работоргівці стали значно винахідливішими і почали використовувати нові способи вербування. Наприклад, нещодавно на телефон гарячої лінії зателефонував чоловік із Луганська і розповів, що деяка організація запрошує дівчат працювати на Ямайку, прикриваючись іменем Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда”, який, власне, і координує Національну гарячу лінію…

Загалом у світі від торгівлі людьми потерпає близько 800 тисяч чоловіків, жінок та дітей щороку. Торгівля людьми – це кримінальна індустрія, яка нині займає третє місце за розмахом і швидкістю зростання.

Міф другий: друзі та родичі не можуть виявитися замішаними в торгівлі людьми

Друзі і родичі – це люди, яким найбільше довіряють. Якщо людина не завжди повірить сумнівному оголошенню у місцевій газеті, то вона схильна вірити словам своїх знайомих. Іноді вербувальники і самі не знають, що вони залучені у сферу торгівлі людьми.

Останнім часом сформовано нову стратегію вербування, коли людину, що пропрацювала деякий час на експлуататора, відпускають за умови, що замість себе вона приведе двох-трьох інших “працівників”. Залякані жертви повертаються додому і замість того, щоб сповістити правоохоронні органи, проводять своєрідну рекламну кампанію серед своїх друзів та далеких родичів.

За інформацією МОМ, в Україні 17 % постраждалих були продані в рабство своїми ж друзями, партнерами чи колегами.

Міф третій: робота у сусідній Росії є менш ризиковою, ніж у Туреччині

Росія, в очах багатьох українців, досі є “братньою державою”, яку навіть важко вважати “закордоном”. Відсутність візового режиму, володіння мовою і нібито заможніше життя російських громадян, підштовхує наших співвітчизників погоджуватися на сумнівні пропозиції.

Тим не менш, Росія зараз – основна країна призначення для українських жертв. На її територію припадає 37% потерпілих (дані МОМ 2007-2008 років).

Друге місце займає сусідня Польща (20%). Щоправда підписання договору про легальне працевлаштування між Україною і Польщею дає надію на зменшення ризику потрапляння до тенет работоргівців, але лише за умови, якщо майбутній працівник ретельно перевіряє діяльність фірми і всі необхідні документи (наприклад, ліцензію, копію дозволу на працевлаштування громадян України, трудовий договір зрозумілою мовою тощо).

На третьому місці – Туреччина.

Міф четвертий: торгівля людьми обов’язково включає перетин державного кордону

Не обов’язково їхати за кордон, щоб впасти в залежність від експлуататора. За статистикою МОМ, у 2008 році 4% постраждалих від торгівлі людьми потрапили у рабство у межах України.

Найбільше від цієї проблеми страждають діти – одна з найбільш уразливих верств населення. Для того, аби потрапити у неволю, їм не потрібно перетинати кордон – пройдіться лише вулицями вашого міста і зверніть увагу на дітей-жебраків…

Міф п’ятий: у рабство потрапляють лише жінки задля сексуальної експлуатації

За статистичними даними МОМ, з 820 випадків торгівлі людьми у 2008 році, 625 постраждалих особи були жінками, і 195 чоловіками.

24% чоловіків – це досить великий показник, адже чоловіки менш схильні шукати допомоги, ніж жінки: вони вважають себе сильними і здатними захистити себе, тому пункт перший “зі мною такого не станеться” стосується їх у першу чергу.

Багато тих, хто постраждав від сексуальної експлуатації не усвідомлюють себе як жертв злочину і вважають, що їм просто не пощастило із працедавцем!

Міф шостий: торгівля людьми обов’язково включає застосування сили

Трафікери використовують психологічний примус, який може виявитися значно ефективнішим за фізичні розправи. Нині деякі торгівці людьми тримають своїх “працівників” лише до кінця терміну закінчення візи, відправляють додому для її поновлення, а потім, внаслідок залякувань або боргової залежності, змушують їх повертатися. Інколи жертвам приплачують якийсь мізер, через що вони починають відчувати себе причетними. Моральний тиск, залякування, погрози вчинити шкоду рідним, вилучення документів, використання психотропних речовин складають неповний перелік різноманітних засобів впливу на жертву. А сила застосовується в останню чергу – кажуть фахівці.

Міф сьомий: потерпілим від торгівлі людьми ніхто не допомагає

Принаймні тридцять громадських організацій по всій Україні допомагають постраждалим від торгівлі людьми, надаючи медичну, психологічну та юридичну допомогу. В громадських організаціях працюють справді небайдужі люди, жертвам забезпечується конфіденційність і безоплатність послуг.

  • З 2002, за підтримки МОМ, було засновано Медичний Реабілітаційний Центр, а також 5 притулків для постраждалих від торгівлі людьми у регіонах. 91% потерпілих після проходження курсу реінтеграції були працевлаштовані або повернулись до навчання, і лише 2% виїхали за кордон з різних причин.
  • У рамках реінтеграції потерпілих було ініційовано програму навчання мікро-підприємництву, за якою потерпілі отримали можливість започаткувати більше ніж 79 власних підприємств.
  • Національна гаряча лінія надає консультації з питань попередження торгівлі людьми, включаючи допомогу жертвам, інформацію з безпечного працевлаштування за кордоном, перевірку фірм-посередників тощо.
  • Номери гарячої лінії: 8 800 500 335 (зі стаціонарного телефона), 386 з мобільного. Всі дзвінки на ці номери у межах України безкоштовні.

 

Рекомендації випускникам. Пошук першого робочого місця

Майже кожен випускник відчуває труднощі у пошуку першого робочого місця. Вибір місця праці та посади є одним з найважливіших рішень у житті молодої людини. Перша посада має великий вплив на майбутній розвиток кар’єри. Зміна середовища, яка тягне за собою налагодження нових зв’язків та контактів, нові цікаві пропозиції, дає можливість визначення власного кар’єрного шляху, що теж значною мірою впливає на почуття власної вартості. Входячи на ринок праці, потрібно усвідомити, що незважаючи на технічний прогрес, поки що не існує ніякого центрального банку даних вакантних місць праці. Дуже багато зусиль потрібно докласти до пошуку праці, а це вимагає як моральних так і фінансових затрат. Цілий процес пошуку роботи можна порівняти з біржею, на якій ви виступаєте продавцями власної праці. Покупцем є особа, яка проводить набір нових працівників для організації. Дорогий випускник, пам’ятай, що не тільки щасливий збіг обставин, але й свідома старанність будуть мати вплив на перебіг твоєї професійної кар’єри, на успіхи і кредити майбутнього професійного становища. Пошук роботи без нервів Що ж робити, щоб пошук роботи не втомлював і не забирав останні сили та нерви, а знайдена робота принесла фінансову стабільність, користь, задоволення і підвищення професійними сходинками? Пропонуємо Вам скористатися нашими порадами, щодо ефективного пошуку роботи.

Визначення конкретної цілі

Перш за все, дайте відповідь на питання: «Чи знаю я конкретно, що шукаю? Чи є в мене конкретна ціль? Хто я очима роботодавців? Хто вони (роботодавці)? Де шукати (роботу)?Як презентувати себе?». Адже на роботі ми проводимо, як мінімум, третю частину свого життя, тому умови роботи впливають на ефективність нашої праці, здатність концентруватися.

Резюме — це просто. Принципи підготовки резюме. Знайомство роботодавця з вами починається задовго до співбесіди. Ваша перша зустріч з HR-менеджером або менеджером з підбору персоналу — це ваше резюме, аркуш паперу формату А4, де вказано важливу інформацію про вашу освіту, досвід роботи, а також ваші особисті дані. Підійти до викладу даної інформації треба дуже серйозно.

Вивчення ринку праці. Пошук вакансій. Якщо ви вже вирішили, в якій сфері хотіли б працювати, можна переходити до вивчення ринку праці і пошуку підходящих вакансій. Є різні способи пошуку роботи:

  • газети та журнали, присвячені працевлаштуванню
  • інтернет – можливість зайти на спеціалізовані сайти, присвячені працевлаштуванню;
  • оголошення в громадських місцях;
  • Державна служба зайнятості;
  • з допомогою родичів та знайомих;
  • звернутися до спеціалізованих організацій, які займаються працевлаштуванням.

Співбесіда. Успішне проходження співбесіди — це справжнє мистецтво. Мистецтво спілкування, вміння відчувати міру у своїх словах і здатність контролювати свої несвідомі реакції. Щоб пройти співбесіду і отримати бажану посаду, треба вміти поставити себе на місце працедавця, зрозуміти і відчути, які вимоги будуть ставитися до людини, яка претендує на цю роботу. Вивчення цього мистецтва вимагає часу, але навчитися йому можна.

Для досягнення позитивного результату вам потрібно пройти два етапи — підготовку до співбесіди і власне розмову.

Перший етап — підготовка до співбесіди. Спочатку потрібно зібрати якомога більше відомостей про фірму і людей, з якими ви збираєтеся зустрітися. Про організацію, в яку ви ідете на інтерв’ю, вам потрібно знати: чим вона займається, які перспективи у цього напрямку, протягом якого часу існує, її юридичний статус, якої думки про організацію преса, чи має партнерів за кордоном, наскільки стабільним є склад керівництва. Знайти необхідну інформацію вам допоможе продукція компанії, рекламні брошури, статті в газетах і журналах. Певне, достатньо суб’єктивне враження «зсередини» про організацію дасть спілкування з людиною, яка є чи була її співробітником. Дуже важлива частина підготовчого етапу — продумування відповідей на запитання, які, скоріше за все, ви почуєте. Зрозуміло, що ці відповіді повинні не тільки надавати вам впевненості у собі, але і підвищувати ваші шанси на успіх.

 

Рекомендації батькам та вчителям щодо підвищення рівня

навчальних досягнень учнів початкових класів

  1. Навчайте дітей навчатися

У першому класі дітей навчають не тільки письму, читанню і рахунку, а й вмінню вчитися, а також основам теоретичного мислення. Що ж таке вміння вчитися і чим воно відрізняється від уміння читати, рахувати й писати?

У дитини, яка вміє вчитися, спостерігаються такі риси:

– розуміє, що вона чогось не вміє, не може, і може говорити про це з учителем, не соромиться сказати: «Я не зрозумів питання», «Я забув, у який бік пишеться літера « ю» ;

– вміє відрізнити нове завдання від старого і замислюється над тим, як його вирішити, а не вигукує першу-ліпшу відповідь;

– відрізняє питання, на яке можна відповісти, поміркувавши, від питання, на яке неможливо відповісти без додаткових знань, які можна отримати з підручника і книг або добути у дорослого;

– може не просто сказати дорослому про своє незнання, невмінні, нерозумінні в негативній манері («Я не знаю», «Я забув», «У мене не виходить»), але навіть сформулювати причини своїх труднощів, розглядаючи предмет з різних точок зору («Я не знаю марки цієї машини: спереду вона схожа на «Москвич», а ззаду – на «Жигулі», а не оголошує з виглядом знавця, що це «Жигулі» нової моделі).

  1. Навчайте дитину спілкуватися

Шкільне навчання – це безперервний процес спілкування. Коло спілкування молодшого школяра значно розширюється: незнайомі дорослі, нові однолітки, старшокласники. Психологами та педагогами відзначено, що діти швидше і легше адаптуються до шкільного навчання, якщо вміють спілкуватися.

Що ж батьки можуть зробити для того, щоб навчити дитину спілкуватися? Перш за все, треба у дітей сформувати такі навички:

– вміння слухати співрозмовника, не перебиваючи його;

– говорити самому тільки після того, як співрозмовник закінчив свою думку;

– користуватися словами, характерними для ввічливого спілкування, уникаючи грубощів і вульгаризмів.

  1. Навчайте дитину систематично: 10-15 хвилин в день дадуть більше результатів, ніж 2-3 години на вихідних.
  2. Враховуйте принцип «від простого до складного», тобто не можна відразу навчити дитину всьому, що ви знаєте і вмієте, кожен новий елемент додається поступово, коли попередні знання, вміння вже засвоєні. Якщо дитина відповідає невпевнено, то поверніться до простих завдань, ігор, змінюючи їх зміст, але залишаючи мету. Наприклад: вчіть розпізнавати і називати кольори. Коли один колір засвоєний, додається новий, а колишній закріплюється в грі «Чого не стало?».
  3. Не забувайте оцінювати успіхи, а при невдачах схвалюйте дії дитини словами: «Якби ти зробив так (показ, пояснення), то було б ще краще».
  4. Розвивайте спостережливість. Спостереження збагачують дитину вірними, яскравими образами навколишньої дійсності, служать основою формування уявлень і понять. Спостереження є основою мислення школярів. У процесі спостереження та звіту про спостереження розвивається мовлення дітей.
  5. Проявляйте позитивний інтерес до занять дитини, розпитуйте, що вона робила, що дізналася, як вона дізналася, що їй сподобалося.
  6. Важливо прищепити дитині віру в свої сили. Хваліть її, ні в якому разі не лайте за допущені помилки, а тільки показуйте, як їх виправити, як поліпшити результат, заохочуйте пошук рішення.
  7. Стимулюйте інтерес дитини до навколишнього світу. Задавайте дитині питання, привчайте її розповідати про свої враження, про побачене.
  8. Не намагайтеся «натренувати» дитину на виконання завдань, а організовуйте роботу так, щоб дитина зрозуміла спосіб вирішення завдання. Працюйте над розумінням матеріалу, а не тільки над його запам’ятовуванням, швидкістю відповідей, дій.
  9. Для розвитку великих рухів, координації рухів організовуйте рухливі ігри, спортивні вправи, але не змагання, так як невдачі можуть відлякати дитину, знизити її самооцінку. Батькам рекомендується частіше грати з дитиною в м’яч, волейбол, разом кататися на лижах, плавати і т. п.
  10. Слід збільшити кількість пропедевтичних, тобто ввідних систематизованих знан , особливо з математики . При цьому не поспішайте з виробленням навичок, працювати треба над розумінням матеріалу, а не над швидкістю, точністю і безпомилковістю відповідей на запитання чи виконання будь-яких дій.
  11. Щоб дитина легко засвоювала шкільний матеріал, у неї повинна бути сформована здатність будувати образні уявлення . Ця здатність розвивається в дошкільному віці при малюванні, конструюванні, прослуховуванні казок і переказі їх.
  12. Для розвитку дрібної моторики корисні такі заняття, як ліплення з пластиліну, глини, малювання, конструювання , пришивання гудзиків, плетіння з бісеру, вирізання з паперу (але ножиці повинні бути з закругленими безпечними кінцями), нанизування намиста.
  13. Для розвитку навичок спілкування корисні рольові ігри, розігрування вистав.
  14. Для розвитку ініціативи у дитини давайте їй в грі роль лідера (капітана корабля, вчителя тощо).

Майбутня професія

Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Вибір професії – найголовніший чинник того, як складеться ваше подальше життя та як ви в ньому будете себе почувати. Існує формула вибору професії, яка в загальному вигляді показує, як прийняти оптимальне рішення.

Хочу: бажання, цікавість, прагнення;

Можу: здібності, таланти, стан здоров’я;

Треба: стан ринку праці, соціально-економічні проблеми в регіоні;

Алгоритм професійного самовизначення

Крок 1

Подумай, що тебе цікавить у житті, до чого ти прагнеш, чим тобі подобається займатися, що б ти хотів робити, які професії тобі подобаються, які умови праці тебе приваблюють, що ти хотів би отримувати від своєї майбутньої професії? Давши відповідь на ці питання, ти зробиш перший крок до правильного, свідомого вибору професії.

Крок 2

Якщо ти не можеш визначити професії, які тобі подобаються, тоді уважно вивчи класифікацію професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці.

Крок 3

Визнач свій професійний тип та відповідне професійне середовище, яке тобі підходить найкраще, та узгодь його з професіями, які ти визначив для себе в попередньому кроці.

Крок 4

Вивчи свої професійні інтереси і нахили, мотиви вибору професії, скориставшись допомогою психолога, співстав їх з професіями, які тобою були визначені в попередніх кроках. Якщо там були професії, які не співпали з твоїми інтересами і нахилами, то викресли їх зі свого списку, залишивши тільки ті, які потрібно поглиблено вивчити.

Крок 5

Вивчи детально описи відібраних професій; поговори, якщо є можливість, з представниками цих професій та з’ясуй, в чому зміст їхньої праці, чим вони їм подобаються. Познайомся з характером і умовами їх праці, поцікався, де вони отримували цю професію і які реальні можливості працевлаштування за ними. Спробуй випробувати себе в цих професіях, хоча би в змодельованих професійних ситуаціях.

Крок 6

Склади перелік вимог, які висувають визначені тобою професії до людини, до її психофізіологічних і фізичних якостей та запиши. Визнач, наскільки всі записані тобою вимоги важливі – можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна і не враховувати.

Крок 7

Вивчи самого себе якомога глибше, тобто визнач свої задатки, здібності, темперамент, риси характеру, вольові якості, трудові навички (за результатами вивчення шкільних предметів та занять у гуртках, секціях тощо); визнач свій фізичний розвиток і стан здоров’я.

Крок 8

Дізнайся в центрах зайнятості про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці сьогодні та реальне працевлаштування за спеціальностями, які ти визначив для себе, та визнач бажаний рівень професійної підготовки за ними.

Крок 9

Оціни свою відповідність вимогам кожної з професій, які ти визначив і проаналізував: чи розвинені в тебе професійні якості, чи відповідають твої здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професій, які ти хотів би обрати. Визнач, яка професія із всього списку найбільше тобі підходить за всіма пунктами вимог.

Крок 10

Визнач, які труднощі, перешкоди, помилки можуть виникнути при досягненні твоєї професії.

Крок 11

Визнач основні практичні кроки до успіху: у якому навчальному закладі ти можеш отримати професійну освіту, як розвивати у собі професійно важливі якості, як можна отримати практичний досвід роботи за “своєю” спеціальністю (займатись у відповідних гуртках, секціях, МАН тощо), як підвищити свою професійну майстерність та конкурентоспроможність на ринку праці.

Крок 12

Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися також із батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом та іншими дорослими, які добре знають тебе.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДИТИНИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

  • Постійно підтримуйте інтерес дитини до навколишнього світу, звертайте увагу на нові об’єкти; називайте те, що дитина сприймає, пов’язуйте сприйняте з її минулим досвідом.
  • Застосовуйте ейдотехнічні методи, які дають змогу розвивати пам’ять на імена, числа, обличчя, запахи, тактильні відчуття. Особливістю цих методів є:

–         якнайбільше яскравості, емоційності;

–         візуалізація образів;

–         деталізація образів;

–         якнайменше логічності.

  • Навчайте мнемічним способам запам’ятовування, таким як повторення, промовляння вголос, опора на вже знайоме, осмислена опора на зовнішні допоміжні засоби (картинки, слова, графічні символи, наочні моделі), смислове групування.
  • Навчайте дитину вирішувати інтелектуальні завдання за допомогою дії, заохочуючи ініціативу, стимулюючи допитливість, намагання діяти з різноманітними предметами, бажання дізнаватись про них щось нове.
  • Знайомство з навколишнім світом повинно супроводжуватись постановкою простих завдань: здогадатись (як скласти? як зібрати із частин ціле?), порівняти (більше, менше, довше, коротше і т.д.), встановити зв’язки (у теплі сніг тане, вологий пісок краще ліпиться), узагальнити.
  • Застосовуйте такі стимулюючі засоби, як   повторення задачі, роз’яснення умов, пояснення логіки розумової дії.
  • Навчайте думати самостійно, послідовно розмірковувати, робити висновки.
  • Розвивайте мовлення дитини в будь-якій розумовій діяльності.
  • Для підвищення швидкості реакції та гнучкості мислення перед проведенням вправ та ігор доцільно зробити інтелектуальну розминку (актуальні запитання, які ведучий може підібрати на власний розсуд).
  • Не стримуйте ініціативу дитини і не робіть за неї те, що вона може зробити самостійно, допомагайте працювати незалежно. Не регламентуйте творчу діяльність.
  • Не поспішайте з висновками про результат творчості дитини, формуйте зовнішню безпеку (позитивну оцінку діяльності).
  • Частіше звертайтеся до минулого досвіду дитини. Це є необхідною передумовою успішної роботи процесів уяви.
  • Поширюйте досвід створення нових образів. Чим він більший і різноманітніший, тим успішніше відбувається кожна наступна операція в роботі уяви.
  • Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом», покладатися в пізнанні на інтуїцію і ризик, найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ДИТИНИ

  • На розумовий розвиток дитини значною мірою впливає повсякденне оточення. Те, що дитина бачить, чує навколо себе, відображається нею, стає матеріалом, над яким працює її розум.
  • У розумовому вихованні велике значення має виконання посильних трудових доручень. Трудова діяльність збуджує активність та інтереси дитини, збагачує її знання, чуттєві образи й враження.
  • Щоб не гасити дитячої допитливості, потрібно в доступній формі давати відповіді на дитячі запитання, спираючись на найпростіші конкретні факти.
  • Особливо корисно спонукати дитину самостійно знаходити відповіді на запитання.
  • Казковість, фантастичність і, одночасно, неймовірна реальність мислення дитини формують у неї здатність до відкриття.
  • Не слід прагнути, щоб дитина була як усі. Помічайте успіхи дитини в розумовому зростанні.
  • Важливим засобом формування допитливості є заняття з малювання, ліплення, аплікації та інших видів образотворчої діяльності.
  • З дитиною потрібно якнайбільше говорити. При цьому мова батьків повинна бути максимально чіткою.
  • Важливе місце у формуванні допитливості дітей молодшого дошкільного віку займають конструкторські іграшки – будівельний матеріал, розрізні картинки, кольорова мозаїка.
  • Дорослі мають не тільки розширювати, а й збагачувати словник дитини, удосконалювати правильне вживання граматичних категорій. Говорячи з дитиною, вони повинні вживати нові, доступні для її розуміння звороти, означення, вставні слова, метафори. Поступово дитина навчається їх розуміти і вживати у своїй мові.

Адаптація учнів п’ятого класу до навчання в основній школі

Упродовж усього життя нам (і дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг школи, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів є навчання у 5-му класі

Перехід із молодшої школи до основної пов’язаний із внесенням змін у динамічні стереотипи спілкування, діяльності, а також зі збереженням окремих компонентів попереднього соціального досвіду.

Адаптація дитини до навчання в середній школі відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Як свідчить аналіз, учителі, які викладають у 5-х класах, часто не бачать різниці між п’ятикласниками й іншими школярами основної школи. І як результат – завищені вимоги до цих учнів, зниження рівня навчальних досягнень, мотивації навчання. Такий підхід до навчання може ускладнити процес адаптації школярів.

Здається, тільки-но діти і батьки адаптувалися в початковій школі, як необхідно переходити до п’ятого класу, до середньої школи. На жаль, у цей період (10-11років) у дітей нерідко втрачається інтерес до навчання. Для учнів 5-го класу багато що стає новим і непізнаним: нові вчителі, нові предмети, форми навчання, а іноді і однокласники. Звичайно ж, є діти, які легко й вільно вливаються в шкільну систему вимог, а є діти, які відчувають потребу в допомозі вчителів, батьків, психолога. щоб їх побачив, оцінив новий вчитель і помітив у них усе найкраще.

Але ж і вчителі також проходять період адаптації: їм потрібно запам’ятати нових учнів, вивчити їхні особливості, переключитися на роботу з п’ятикласниками, враховуючи основні психологічні особливості дітей цього віку. І чим швидше вчителі та учні знайдуть ті спільні шляхи, тим швидше пройде адаптація в учнів 5-го класу.

Більшість дітей переживає перехід у основну школу як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі.

Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній – все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими.

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують зазвичай спільної активної роботи не тільки психолога й педагога, а й батьків, а головне – самого підлітка.

Забезпечення наступності є однією з основних умов успішної адаптації молодших школярів до навчання в основній школі та важливою передумовою успішного навчання у 5-му класі. Для розв’язання проблем наступності в навчально-виховному процесі, особливо в період адаптації молодших школярів до нових умов навчання у 5-му класі, адміністрації, учителям, батькам необхідно:

– ураховувати індивідуальні та психологічні особливості 10-11-річних школярів;

– постійно спиратись на попередні знання, уміння та навички і на основі зазначеного забезпечувати їх удосконалення, осмислення вже на новому, вищому рівні;

– здійснювати обов’язкову підготовку школярів до засвоєння нових навчальних компетентностей;

– забезпечити систему взаємозв’язків у змісті, формах і методах педагогічного процесу, оптимальне співвідношення та зв’язок між окремими етапами навчального процесу;

– створювати освітньо-дидактичні ситуації, в яких дитина почувала б себе невимушено, комфортно, не боялась розкривати світ власних емоцій;

– забезпечити систему оптимальних вимог до знань і поведінки учнів, їхніх моральних якостей, форм і методів роботи з ними на всіх етапах навчання;

– упроваджувати засоби стимулювання та заохочення дітей до пізнавальної діяльності;

– розвивати рефлексивні вміння дивитись на себе з «боку»;

– формувати навички самоконтролю й самооцінки:

– аналізувати причини неуспішного адаптаційного періоду;

– запроваджувати способи, спрямовані на подолання труднощів у навчанні учнів 5-х класів.

Отже, успішній адаптації учнів 5-х класів до навчання в основній школі сприятимуть цілеспрямована координація дій учителів, їхній професіоналізм і досвідченість.

Поради вчителям, які працюють у 5 класі

Перехід учнів з початкової школи до середньої викликає зростання стресового навантаження як на самих учнів, так і на їхніх батьків. Це пов’язано з появою нового класного керівника, нових вчителів, предметів, кабінетною системою навчання та ще й співпадає з віковими змінами — вступом дитини у підлітковий вік. Для учня і для учнівського колективу перехід у п’ятий клас може стати початком нового життя, нових успіхів, розкриттям нових граней характеру, власних здібностей, прихованих ресурсів.

У 5 класі змінюються умови навчання: з’являється класний керівник та вчителі з різних предметів. Цей період є досить сприятливим для адаптації школяра до нових умов навчання. Діти чекають змін на краще, бажають стати дорослішими, налагодити взаємини з учителями, робити так, щоб дорослі пишалися ними, були задоволені, «не засмучувались».

Основне новоутворення цього періоду — відкриття нового рівня самоусвідомлення, «Я-концепції»: бажання зрозуміти себе, свої здібності й особливості, свою схожість та відмінність від інших, свою унікальність і неповторність, формується система самооцінок. Це — найважливішій період для розвитку повноцінного спілкування.