Поради батькам

Що робити, якщо дитина розповіла вам про насильство над нею, і яких правил безпеки навчити

Прошу ознайомитись з відеокурсом  із 6 уроків від дитячого психотерапевта Олени Нагули  «Про сексуальне насильство над дітьми» Переглянь відео

Будь яке насильство над дитиною є болючою темою й у мирний час, проте під час війни проблема загострюється. Травма від такого жахливого досвіду може тривати все життя, а в умовах воєнного конфлікту сексуальне та інше насильство вважається зброєю.

Під час війни поширені різні форми сексуального насильства, кожна з яких є воєнним злочином: зґвалтування, погрози зґвалтування, каліцтво статевих органів, примусова проституція, примус дивитися на сексуальну наругу, сексуальне рабство, примусова вагітність, примусовий аборт, примусове оголення тощо. Звичні механізми отримання допомоги під час війни недоступні. Наприклад, на територіях, де тривають активні бойові дії чи які перебувають в окупації, люди зазвичай фізично не можуть звернутися в лікарню, поліцію, прокуратуру, до правозахисника чи психолога. Ускладнює проблему й те, що в українському суспільстві тема сексуального насильства була і лишається табуйованою. Навіть в мирні часи постраждалі рідко повідомляють про випадки сексуального насильства і рідко звертаються за допомогою. Стигматизація, осуд, недовіра, страх, відсутність підтримки – часто стримують від повідомлення про злочин.

Як розпізнати ознаки пережитого сексуального насильства у дітей?

Що може свідчити про травму сексуального характеру? Діти, які зазнали сексуального насильства, можуть проявляти різні емоційні та поведінкові реакції. Це, наприклад, проблеми зі сном, нічні жахи, відстороненість та замкненість, спалахи агресії, підвищена тривожність, страх залишатися наодинці з конкретною особою, сексуальні знання, мова або поведінка, які не відповідають віку дитини.

Діти до 3-х років: побоювання фізичного контакту (наприклад, коли хтось намагається взяти на руки), надмірна схильність до сексуальних ігор.

Діти дошкільного віку (3-6 років): почуття провини, сорому, відрази; ігри сексуального характеру та нав’язлива мастурбація.

Діти молодшого шкільного віку (6-9 років): страх, почуття сорому, відраза; відчуття «брудного тіла»; сексуальні дії з іншими дітьми.

Діти від 9 до 13 років: страх перед власною домівкою, небажання йти додому після школи, відсутність друзів, низька самооцінка.

Підлітки від 13 до 18 років: відраза, сором, надмірно сексуалізована поведінка; спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання облишити власну домівку; агресивне поводження, уникання тілесної та емоційної інтимності.

Як діяти у такій ситуації та що потрібно знати батькам?

— У жодному разі не можна звинувачувати дитину у тому, що сталося. Не кажіть дитині — «навіщо ти туди йшов чи йшла?» або «я тобі казав/казала цього не робити». Загалом реакція батьків на те, що дитина розповідає про насильство, дуже важлива. Від цього залежить як ефективно вона надалі зможе справитися з травмою. Підтримка, довіра до того, що дитина розповідає, співчуття — це те, що потрібне їй у цей момент.

— За першої ж нагоди потрібно звернутися до поліції. Батькам треба зрозуміти, що вчинене сексуальне насильство щодо дитини, — не про сором. Це про захист дитини. Тому писати заяву в поліцію є обов’язковим.

— Дуже важливо зібрати зразки біологічного матеріалу. Це волокна, волосся, слина чи сперма. Це все потрібно зберегти і звернутися по судмедекспертизу якнайшвидше. Перше бажання, яке може виникнути, це помитися, викинути речі, змити будь-що, що залишилося на тілі після насильства. Але біологічний матеріал важливий доказ у доведенні вини злочинця.

Щоб матеріал зберігся не потрібно йти в душ, приймати ванну, змінювати одяг, чистити зуби, спринцюватися. Якщо це можливо — не їсти та не ходити в туалет до того, поки судмедексперт не візьме зразки матеріалів. Це може бути дуже важко психологічно, але вкрай важливо, аби досягти справедливості.

Призначення судмедекспертизи — це процесуальна дія. Вона відбувається за постановою слідчого чи прокурора або за ухвалою слідчого-судді. Роблять це виключно судово-медичні експерти, яким доручили проведення цієї експертизи. Тобто треба мати постанову, і звертатись туди, кому призначили цю експертизу.

Також треба зібрати максимальну кількість речових доказів та записати ознаки людини, яка скоїла насильство.

— За змоги потрібно пройти судово-психіатричну експертизу, яку також призначають за постановою чи ухвалою. Є дві мети проведення такої експертизи.

По-перше, судово-психіатричні експерти можуть з’ясувати чи є в дитини психічний розлад і чи пов’язаний він з подією, яка сталась. Висновок судово-психіатричних експертів може бути ще одним доказом того, що подія дійсно була. По-друге, це допомагає потім судово-медичним експертам з’ясувати тяжкість тілесних ушкоджень. Такі експертизи в Україні призначають доволі рідко.

— Сексуальне насильство — це травматичний досвід як для дитини, так і для її близьких. У цьому випадку обов’язково треба звертатися до фахівця з психічного здоров’я. У батьків можуть виникати побоювання, що проговорення травми може буде надто болючим для дитини, тому краще про це не говорити. Але це не так. Робота з психотерапевтом чи психологом може мінімізувати фізичні, емоційні та соціальні проблеми дитини, допоможе їй опрацювати свої почуття і страхи, пов’язані з насильством. Уникнення цього може принести більше шкоди, ніж користі.

Ще одне побоювання батьків стосується того, що дитина, переживши зґвалтування, не зможе забути про цей травматичний досвід. Цього також не варто боятися. Робота з фахівцем з психічного здоров’я разом з підтримкою батьків, близьких та друзів дитини, допомагає з часом повернутися до звичного життя.

Що можуть робити батьки, аби зменшити ризики?

Навчати дитину поняттям безпеки та здоровим кордонам тіла, заохочувати відкриту комунікацію щодо сексуальних питань. Це означає, що дитина має розуміти, що таке інтимні частини тіла, чому це особисте, які дії чи доторки до тіла є нормою, які ні, як доглядати за своїм тілом без сторонньої допомоги.

Заохочуйте дитину робити самостійні рішення стосовно свого особистого простору і фізичного контакту — вона має навчитися говорити ні, коли будь-який кордон порушено, чи вона почувається некомфортно або у небезпеці.

Пам’ятайте, що просто заборона спілкуватися з незнайомцями, не завжди працює. Багато випадків сексуального насильства чиниться людьми, яких дитина знає, чи їм довіряє. Тому не варто зосереджувати пояснення лише до того, що небезпеки можна очікувати лише від незнайомих людей.

Що може робити кожен із нас? Говорити про це та не вдавати, що такого явища не існує. Випадки сексуального та іншого насильства не зникнуть як у фільмах жахів — коли заплющуєш очі і небезпека начебто минає. Здорове суспільство не ховається від таких проблем, а робить все можливе, аби запобігти цьому та зменшити тягар стигми і травми для людей, з якими це сталося.

Куди звертатись

  1. Зателефонувати до поліції та повідомити детальну інформацію черговому оперативної лінії Національної поліції України «102»;
  2. 2. Зателефонувати за консультацією на урядову «гарячу лінію» 15-47, Дитячу «гарячу лінію» 0-800-500-225, 116-111 з мобільного;

 


Як психологічно допомогти дітям під час війни —

8 порад

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати себе у безпеці. Знати, що поруч із ними — дорослі, які завжди підтримають, допоможуть. Особливо це стосується воєнного часу. Тому пропоную звернути увагу на поради, які допоможуть зменшити негативний вплив війни на наших дітей.

1

Говоріть із дитиною про те, що вона відчуває

  • Уважно слухайте дитину, спостерігайте за її поведінкою.
  • Пояснюйте, що відчувати страх — це нормально. Скажіть, що ви також боїтеся. Нагадайте, що наша армія нас захищає, і ви вірите, що усе буде добре.
  • Якщо є можливість, хай дитина малює, ліпить із пластиліну. Це також допомагає виразити емоції.

 

2

Будьте поруч

  • Подбайте, щоби дитина відчувала вашу підтримку. Часто обіймайте її, терпляче відповідайте на одні й ті самі питання, робіть щось разом.

3

Контролюйте себе та свої реакції

  • Дітей дуже лякає, коли вони бачать, що дорослі втрачають самоконтроль, занадто бурхливо й агресивно реагують на ситуацію. Звісно, ми також відчуваємо страх, злість, утому. Але намагайтеся бути стабільними. Для дитини це — найважливіше.

4

Пам’ятайте про режим дня та сімейні «ритуали»

  • Намагайтеся дотримуватися того режиму дня, який був у вас у мирний час. Якщо є можливість, нехай дитина засинає, прокидається, їсть у ті ж години, що й раніше.
  • Якщо у вас є певні ритуали — наприклад, розповідати казку перед сном, співати колискову — робіть це й далі. Навіть якщо дитина засинає в бомбосховищі.

5

Продовжуйте гратися

  • Для дитини гра — найкраща терапія. Пам’ятайте, що їм необхідно гратися, бігати, стрибати, слухати казки або дивитися мультики. Добре, якщо в цей час у дітей є можливість взаємодіяти з однолітками.

6

Зберіть дитині «тривожну валізу»

  • Покладіть всередину інформацію зі своїми контактними даними. Напишіть групу крові, алергічні реакції та медичні особливості дитини.
  • Підпишіть одяг.
  • Дозвольте дитині брати з собою в укриття улюблену іграшку, книжку.

 

7

Обговоріть план дій

  • Пояснюйте дитині, відповідно до її віку, що треба й чого не можна робити в різних ситуаціях: сирена, постріли, пожежа.
  • Нагадуйте, хто з дорослих є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Добре, якщо дитина знає свою адресу, прізвище, імена батьків і рідних.

 

8

Слова підтримки

Дітям дуже потрібні наші слова підтримки — які вони молодці, як добре тримаються в складній ситуації й допомагають дорослим. Також розповідайте про перемоги Збройних Сил України. Це також дуже підтримує.

   

Шановні батьки та дорослі!

Ми живемо в непростий час. І будь-які потрясіння в суспільстві, особливо такі серйозні, як війна, коли багато громадян України втратили рідних та близьких людей, житло, роботу, звичний стиль життя і продовжують перебувати у стані невизначеності – сприяють збільшенню випадків домашнього насильства.

Під час війни від домашнього насильства найбільше страждають традиційно вразливі категорії – жінки, діти, люди похилого віку, особи з інвалідністю, вимушені переселенці.

Діти відчувають на собі подвійний вплив війни. Якщо у родині, де відбувається домашнє насильство, є діти – не варто тішити себе ілюзіями, що вони нічого не помічають й на них така ситуація ніяк не вплине. Діти все бачать, все відчувають, й нездорові стосунки між батьками можуть травмувати їх навіть більше за те, що вони побачили на війні.

Дитина – свідок (або очевидець) насильства – теж постраждалий від домашнього насильства.

 

Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь

Статтею 126-1 Кримінального кодексу України домашнє насильство визначене, як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Домашнє насильство,  у свою чергу, поділяється на такі види:

  1. економічне насильство форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;
  2. психологічне насильство форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;
  3. сексуальне насильство форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
  4. фізичне насильство форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Згідно законодавства України за вчинення домашнього насильства передбачена відповідальність.

Так, стаття 173² Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб. Стаття 126¹ Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді громадських робіт на строк від ста пятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до пяти років, або позбавлення волі на строк до двох років

Домашнього насильства можна уникнути, якщо жертва не буде мовчати.

Куди звертатися у випадках домашнього насильства:

до Національної поліції за номером 102 та повідомити про факт

насильства;

на Урядовий контактний центр 15-47, де цілодобово надаються

інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі,

насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства

та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам,

чоловікам, дітям;

до безкоштовного номеру системи безоплатної правової допомоги

0 800-213-103;

до національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього

насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).