Пам’ятки до Дня безпечного Інтернету
Гаджет дитини. Загальні рекомендації використання
Перший смартфон дитини: налаштування та контроль
Шановні батьки та дорослі!
Ми живемо в непростий час. І будь-які потрясіння в суспільстві, особливо такі серйозні, як війна, коли багато громадян України втратили рідних та близьких людей, житло, роботу, звичний стиль життя і продовжують перебувати у стані невизначеності – сприяють збільшенню випадків домашнього насильства.
Під час війни від домашнього насильства найбільше страждають традиційно вразливі категорії – жінки, діти, люди похилого віку, особи з інвалідністю, вимушені переселенці.
Діти відчувають на собі подвійний вплив війни. Якщо у родині, де відбувається домашнє насильство, є діти – не варто тішити себе ілюзіями, що вони нічого не помічають й на них така ситуація ніяк не вплине. Діти все бачать, все відчувають, й нездорові стосунки між батьками можуть травмувати їх навіть більше за те, що вони побачили на війні.
Дитина – свідок (або очевидець) насильства – теж постраждалий від домашнього насильства.
Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь
Статтею 126-1 Кримінального кодексу України домашнє насильство визначене, як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Домашнє насильство, у свою чергу, поділяється на такі види:
- економічне насильство– форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;
- психологічне насильство– форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;
- сексуальне насильство– форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
- фізичне насильство– форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Згідно законодавства України за вчинення домашнього насильства передбачена відповідальність.
Так, стаття 173² Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб. Стаття 126¹ Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді громадських робіт на строк від ста пятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до пяти років, або позбавлення волі на строк до двох років
Домашнього насильства можна уникнути, якщо жертва не буде мовчати.
Куди звертатися у випадках домашнього насильства:
до Національної поліції за номером 102 та повідомити про факт насильства;
на Урядовий контактний центр 15-47, де цілодобово надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям;
до безкоштовного номеру системи безоплатної правової допомоги 0 800-213-103;
до національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).
Пам’ятка для батьків щодо формування у дітей навичок протидії сексуальному насиллю
Сайти, які допоможуть батькам у сексуальному вихованні дітей:
https://www.savechild.com.ua/bezpeka
Тематичне відео для батьків:
Як захистити дитину від сексуального насильства? 3 ігрові вправи. – YouTube
Шановні батьки!
Перегляньте разом зі своєю дитиною мультиплікаційні фільми:
- Мої правила безпеки
Перший мультфільм- знайомство. В ньому діти познайомляться з головними героями та основними правилами безпеки
Мої правила безпеки – серія відео для дітей молодшого шкільного віку – YouTube
- Кричи! Біжи! Розкажи!
Герої мультфільмів розкажуть дітям як діяти в небезпечних ситуаціях. Наприклад, якщо хтось торкається їхніх інтимних частин тіла
Кричи. Біжи. Розкажи. – серія відео для дітей молодшого шкільного віку – YouTube
Розкажи дорослому, якому довіряєш – YouTube
3. Безпечні та небезпечні дотики
Мультфільм про правила дотиків. Діти навчаться розрізняти хороші і погані дотики та запам’ятати, що ніхто не може торкатися їхніх інтимних частин тіла
Безпечні та Небезпечні дотики – серія відео для дітей молодшого шкільного віку – YouTube
Не соромтеся говорити з дитиною про інтимне заради їхньої безпеки!Більше інформації ви зможете знайти на сайті нашого Центру за посиланням
http://snrc.org.ua/kabinet-socialnogo-pedagoga/
Адаптація учнів з категорії ВПО до нового навчального закладу
Рекомендації батькам «Як допомогти дитині впоратися зі стресом»
- Перший крок з боку батьків повинен полягати в тому, щоб зрозуміти, які саме страхи і тривоги відчувають діти. Дії батьків:
-дуже важливо, щоб всі члени сім’ї залишалися разом! (не варто віддавати дітей в санаторії, тим паче за кордон, одразу після переїзду чи пережитої травматичної ситуації)
-дітей слід заспокоювати як словами, так і вчинками
-прислухайтеся до розповідей дітей про їх страхи
-прислухайтеся до розповідей дітей про те, що вони відчувають і думають про те, що відбувається, проявляйте позитивне ставлення до цих розповідей.
- Роз’ясніть дітям відомі вам факти, що стосуються тяжкої події; вислухайте реакцію дітей.
- Запропонуйте дітям поговорити.
- Незважаючи на дитячі страхи, як самі діти, так і всі члени сім’ї повинні продовжувати нормальну діяльність.
- Будьте уважними до змін в поведінці дитини. Зверніться до лікаря, психолога, психотерапевта, якщо стан дитини викликає занепокоєння.
- Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.
Як потурбуватися про дитину на початку навчання
Початок навчального року може бути тривожним періодом для дитини. Особливо зараз, коли ми всі перебуваємо у стані довготривалого стресу. Відчуття сорому, невпевненості, провини, самотності і неспроможності можуть загострюватися внаслідок стресових факторів, а під час навчального року — актуалізуватися.
У такі моменти діти особливо потребують нашої підтримки. На думку психологині Світлана Ройз, насамперед важливо створити для дітей безпечний простір, у якому вони зможуть вільно ділитися почуттями, довіряти і отримати підтримку. Більше про те, як потурбуватися про малечу читайте на слайдах
Бережіть себе та близьких!
Практичні рекомендації для батьків:
Як допомогти дитині після травматичної події
У дитинстві багато хто з нас переживає різні травматичні події. На дитину впливають і події, в яких вона не брав безпосередньої участі. Так, наприклад, перегляд телевізійного репортажу з місця терористичного акту також може чинити на нього тяжке, гнітюче враження та викликати посттравматичні симптоми. Діти можуть відчувати власну незахищеність та безпорадність у світі, який їм не зовсім зрозумілий. Наслідки такого впливу включають страх, нічні кошмари, регресивну поведінку (наприклад, дитина, яка давно ходить у туалет, може мочитися в ліжко) або часті прояви агресії.
Реакція дитини на травматичну подію залежить від цілого ряду факторів: вік, характер, ступінь тяжкості та близькості до дитини травматичної події, а також рівень підтримки від членів сім’ї та друзів. Саме підтримка, що виходить від батьків під час та після травми, є основним фактором її успішного подолання. Більшість дітей приходить до тями після травматичної події без професійної допомоги психологів, лише завдяки підтримці близьких. Тому дуже важливо, щоб ви уважно стежили за проявом у дитини будь-яких симптомів пригніченості та стресу і завжди були поруч із ним у цей скрутний час.
Нижче наведено ряд практичних рекомендацій, які допоможуть вам та вашій дитині впоратися з кризовою ситуацією.
- Слідкуйте за своєю реакцією на те, що сталося – Діти виробляють власну модель поведінки, спостерігаючи за дорослими, які відіграють важливу роль у їхньому житті (батьки, вчителі). Тому намагайтеся зберігати спокій і вселяти його дитині, наскільки це можливо. Можливо, для цього ви захочете поділитися своїми думками та почуттями з друзями або членами сім’ї, а лише потім розпочати розмову з дитиною.
- Приділяйте дитині більше уваги – Чуйність та увага з вашого боку дозволять дитині висловити свої думки та відчути власну захищеність, особливо у важких ситуаціях. Якщо дитина хоче поговорити з вами про свої почуття, заохочуйте її до розмови. Виявіть розуміння того, що він вам скаже, і поясніть, що такі почуття, як страх, гнів і вина, є цілком нормальною реакцією на “ненормальні” події.
- Розмовляйте з дитиною зрозумілою їй мовою – Будь-яка інформація має бути розказана дитині відповідно до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може заплутати маленьких дітей та викликати в них нові страхи та почуття незахищеності. З іншого боку, додаткова інформація допоможе дитині правильно зрозуміти, що насправді відбувається. Важливо заохочувати дитину до розмови, але якщо вона цього не хоче, ніколи не наполягайте. У жодному разі не слід повідомляти дитині різні необґрунтовані чутки та неправильну інформацію про події.
- Обмежте доступ дитини до засобів масової інформації – Намагайтеся убезпечити дитину від перегляду фотографій та прямих репортажів з місця трагічних подій, наприклад, терористичних актів. Це особливо важливо для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Часто батьки настільки захоплені драматичними подіями, які транслюються по телевізору, що не думають про те, що ці події можуть бачити і їхні маленькі діти. Подібні перегляди є причиною нічних жахів або важких думок у дітей.
- Намагайтеся підтримувати звичайний порядок життя, переконайте дитину в тому, що вона у повній безпеці – Поговоріть з дитиною про те, як слід уникати травматичних чи стресових ситуацій у майбутньому. Це зміцнить у ньому відчуття безпеки та можливості керувати своїм життям. Підтримка звичайного способу життя дуже переконливо діє на дитину і є для неї чітким, що не вимагає слів доказом власної безпеки та стабільності.
- Уважно стежте за проявом будь-яких ознак стресу – Якщо дитина грає в ігри, які знову і знову відтворюють подію, що відбулася, або скаржиться на “страшні сни”, ні в якому разі не слід цього пропускати. Подібні моделі поведінки нормальні відразу після травми і допомагають дитині впоратися з нею. Однак, якщо через місяць вони не зникли, а лише посилилися, подумайте про те, чи варто звернутися за професійною допомогою.
- Будьте особливо уважні і чутливі до підлітків, які демонструють симптоми стресу – Якщо підлітки говорять або думають про самогубство, вживають наркотики, погано їдять або погано сплять або демонструють спалахи гніву, цього в жодному разі не можна пропустити. Подібними симптомами слід зайнятися негайно, оскільки вони не проходять власними силами, без професійного лікування.
- Не забувайте про власний душевний стан – Оскільки ви є головним джерелом допомоги та підтримки дитини, ви повинні дбати про себе. Спілкуйтеся з сім’єю та друзями, ділитесь своїми почуттями та переживаннями з іншими дорослими.
Як захистити себе та дітей в інформаційному просторі під час війни?
Актуальні правила поведінки в інформаційному просторі.
Чого не варто робити в жодному разі:
Інформаційний простір дозволяє бути на зв’язку з рідними, дізнаватись останні новини з фронту, хоч якось контролювати те, що відбувається навколо. Для дітей та підлітків інтернет залишається світом розваг та спілкування з друзями. Але важливо пам’ятати, що за позначкою геолокації на пості чи фотографії, веселим відео в соціальній мережі чи одним повідомленням може ховатися справжня небезпека. Особливо під час війни, коли інфопростір використовують окупанти для військових нападів на українські міста.
- Якщо хтось із користувачів у мережі просить приватну інформацію (особистий номер телефону чи номер батьків, де батьки працюють, де родина зараз перебуває, яка ситуація в місті, де розміщується військова техніка в місті чи військові об’єкти) — таку інформацію в жодному разі не можна передавати. Навіть якщо це онлайн-друг, якого дитина знає в реальному житті. Адже зараз дуже часто особисті профілі зламують для отримання інформації або створюють фейкові профілі.
- Не можна знімати розміщення та пересування військової техніки та військових у місті, де перебуває дитина. Оскільки окупанти можуть переглядати відкриті профілі українців для визначення місця розташування військових для подальшого нападу. А також злочинці можуть намагатися вести листування з дитиною для шантажу чи примушування до отримання інформації про розміщення техніки в місті.
- Не знімати місця вибухів та потрапляння снарядів, оскільки окупанти можуть використовувати фото- та відеодані, які потрапили в мережу, для коригування подальшого нанесення вогню по місту.
- Не переходити за невідомими посиланнями, які були надіслані в приватні повідомлення в будь-якій соціальній мережі чи месенджері. Адже за ними можуть ховатися хакерські атаки.
- Якщо ви переглядаєте та обговорюєте новини з дитиною, варто переконатися в їхній правдивості. Усі новини, заяви високопосадовців та обмеження в містах краще повторно перевірити в офіційних каналах комунікації, на офіційних сайтах державних установ, в офіційних Telegram-каналах посадовців.
- Якщо дитину автоматично додали до невідомих груп, важливо відписатися від них та заблокувати їх. А також розповісти про це дорослим.
- Якщо до дитини хтось пише з проханням допомоги або виконати спеціальне завдання, важливо, щоб дитина повідомила про це дорослим. Варто разом зробити скріншот групи, повідомлень та через онлайн-форму звернутися до кіберполіції — https://ticket.cyberpolice.gov.ua/.
Що варто зробити:
Профіль дитини в соціальних мережах варто зробити закритим: щоб писати дитині, переглядати вміст її сторінки могли лише ті, кого дитина додасть у друзі.
Пам’ятайте, що все, що ми пишемо та публікуємо в мережі, навіть у приватних повідомленнях, назавжди залишається в інтернеті. Тому перед публікацією ще раз оцініть, чи може ця інформація будь-яким чином нашкодити вам або вашим близьким? А під час війни — нашим містам та захисникам?
Лекція, яку варто прослухати батькам, матерям, а також вчителям і шкільним психологам.
- Тема: “Які родинні зв’язки є критично важливими у формуванні дитини і чому?” Матеріал викладений у аудіо-форматі https://t.me/teachers_info/41
2.Тема: “Вплив різних типів поведінки батьків і матерів на дітей” Матеріал викладений у аудіо-форматі https://t.me/teachers_info/43
Лекторка:
Владислава Швець — практична психологиня, викладачка, експертка з надання психосоціальної допомоги для дітей, батьків та освітян, психолог в програмах Європейського Союзу та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ)
Що робити, якщо дитина розповіла вам про насильство над нею, і яких правил безпеки навчити
Прошу ознайомитись з відеокурсом із 6 уроків від дитячого психотерапевта Олени Нагули «Про сексуальне насильство над дітьми» Переглянь відео
Будь яке насильство над дитиною є болючою темою й у мирний час, проте під час війни проблема загострюється. Травма від такого жахливого досвіду може тривати все життя, а в умовах воєнного конфлікту сексуальне та інше насильство вважається зброєю.
Під час війни поширені різні форми сексуального насильства, кожна з яких є воєнним злочином: зґвалтування, погрози зґвалтування, каліцтво статевих органів, примусова проституція, примус дивитися на сексуальну наругу, сексуальне рабство, примусова вагітність, примусовий аборт, примусове оголення тощо. Звичні механізми отримання допомоги під час війни недоступні. Наприклад, на територіях, де тривають активні бойові дії чи які перебувають в окупації, люди зазвичай фізично не можуть звернутися в лікарню, поліцію, прокуратуру, до правозахисника чи психолога. Ускладнює проблему й те, що в українському суспільстві тема сексуального насильства була і лишається табуйованою. Навіть в мирні часи постраждалі рідко повідомляють про випадки сексуального насильства і рідко звертаються за допомогою. Стигматизація, осуд, недовіра, страх, відсутність підтримки – часто стримують від повідомлення про злочин.
Як розпізнати ознаки пережитого сексуального насильства у дітей?
Що може свідчити про травму сексуального характеру? Діти, які зазнали сексуального насильства, можуть проявляти різні емоційні та поведінкові реакції. Це, наприклад, проблеми зі сном, нічні жахи, відстороненість та замкненість, спалахи агресії, підвищена тривожність, страх залишатися наодинці з конкретною особою, сексуальні знання, мова або поведінка, які не відповідають віку дитини.
Діти до 3-х років: побоювання фізичного контакту (наприклад, коли хтось намагається взяти на руки), надмірна схильність до сексуальних ігор.
Діти дошкільного віку (3-6 років): почуття провини, сорому, відрази; ігри сексуального характеру та нав’язлива мастурбація.
Діти молодшого шкільного віку (6-9 років): страх, почуття сорому, відраза; відчуття «брудного тіла»; сексуальні дії з іншими дітьми.
Діти від 9 до 13 років: страх перед власною домівкою, небажання йти додому після школи, відсутність друзів, низька самооцінка.
Підлітки від 13 до 18 років: відраза, сором, надмірно сексуалізована поведінка; спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання облишити власну домівку; агресивне поводження, уникання тілесної та емоційної інтимності.
Як діяти у такій ситуації та що потрібно знати батькам?
— У жодному разі не можна звинувачувати дитину у тому, що сталося. Не кажіть дитині — «навіщо ти туди йшов чи йшла?» або «я тобі казав/казала цього не робити». Загалом реакція батьків на те, що дитина розповідає про насильство, дуже важлива. Від цього залежить як ефективно вона надалі зможе справитися з травмою. Підтримка, довіра до того, що дитина розповідає, співчуття — це те, що потрібне їй у цей момент.
— За першої ж нагоди потрібно звернутися до поліції. Батькам треба зрозуміти, що вчинене сексуальне насильство щодо дитини, — не про сором. Це про захист дитини. Тому писати заяву в поліцію є обов’язковим.
— Дуже важливо зібрати зразки біологічного матеріалу. Це волокна, волосся, слина чи сперма. Це все потрібно зберегти і звернутися по судмедекспертизу якнайшвидше. Перше бажання, яке може виникнути, це помитися, викинути речі, змити будь-що, що залишилося на тілі після насильства. Але біологічний матеріал важливий доказ у доведенні вини злочинця.
Щоб матеріал зберігся не потрібно йти в душ, приймати ванну, змінювати одяг, чистити зуби, спринцюватися. Якщо це можливо — не їсти та не ходити в туалет до того, поки судмедексперт не візьме зразки матеріалів. Це може бути дуже важко психологічно, але вкрай важливо, аби досягти справедливості.
Призначення судмедекспертизи — це процесуальна дія. Вона відбувається за постановою слідчого чи прокурора або за ухвалою слідчого-судді. Роблять це виключно судово-медичні експерти, яким доручили проведення цієї експертизи. Тобто треба мати постанову, і звертатись туди, кому призначили цю експертизу.
Також треба зібрати максимальну кількість речових доказів та записати ознаки людини, яка скоїла насильство.
— За змоги потрібно пройти судово-психіатричну експертизу, яку також призначають за постановою чи ухвалою. Є дві мети проведення такої експертизи.
По-перше, судово-психіатричні експерти можуть з’ясувати чи є в дитини психічний розлад і чи пов’язаний він з подією, яка сталась. Висновок судово-психіатричних експертів може бути ще одним доказом того, що подія дійсно була. По-друге, це допомагає потім судово-медичним експертам з’ясувати тяжкість тілесних ушкоджень. Такі експертизи в Україні призначають доволі рідко.
— Сексуальне насильство — це травматичний досвід як для дитини, так і для її близьких. У цьому випадку обов’язково треба звертатися до фахівця з психічного здоров’я. У батьків можуть виникати побоювання, що проговорення травми може буде надто болючим для дитини, тому краще про це не говорити. Але це не так. Робота з психотерапевтом чи психологом може мінімізувати фізичні, емоційні та соціальні проблеми дитини, допоможе їй опрацювати свої почуття і страхи, пов’язані з насильством. Уникнення цього може принести більше шкоди, ніж користі.
Ще одне побоювання батьків стосується того, що дитина, переживши зґвалтування, не зможе забути про цей травматичний досвід. Цього також не варто боятися. Робота з фахівцем з психічного здоров’я разом з підтримкою батьків, близьких та друзів дитини, допомагає з часом повернутися до звичного життя.
Що можуть робити батьки, аби зменшити ризики?
Навчати дитину поняттям безпеки та здоровим кордонам тіла, заохочувати відкриту комунікацію щодо сексуальних питань. Це означає, що дитина має розуміти, що таке інтимні частини тіла, чому це особисте, які дії чи доторки до тіла є нормою, які ні, як доглядати за своїм тілом без сторонньої допомоги.
Заохочуйте дитину робити самостійні рішення стосовно свого особистого простору і фізичного контакту — вона має навчитися говорити ні, коли будь-який кордон порушено, чи вона почувається некомфортно або у небезпеці.
Пам’ятайте, що просто заборона спілкуватися з незнайомцями, не завжди працює. Багато випадків сексуального насильства чиниться людьми, яких дитина знає, чи їм довіряє. Тому не варто зосереджувати пояснення лише до того, що небезпеки можна очікувати лише від незнайомих людей.
Що може робити кожен із нас? Говорити про це та не вдавати, що такого явища не існує. Випадки сексуального та іншого насильства не зникнуть як у фільмах жахів — коли заплющуєш очі і небезпека начебто минає. Здорове суспільство не ховається від таких проблем, а робить все можливе, аби запобігти цьому та зменшити тягар стигми і травми для людей, з якими це сталося.
Куди звертатись
- Зателефонувати до поліції та повідомити детальну інформацію черговому оперативної лінії Національної поліції України «102»;
- 2. Зателефонувати за консультацією на урядову «гарячу лінію» 15-47, Дитячу «гарячу лінію» 0-800-500-225, 116-111 з мобільного;
Як психологічно допомогти дітям під час війни —
8 порад
Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати себе у безпеці. Знати, що поруч із ними — дорослі, які завжди підтримають, допоможуть. Особливо це стосується воєнного часу. Тому пропоную звернути увагу на поради, які допоможуть зменшити негативний вплив війни на наших дітей.
Говоріть із дитиною про те, що вона відчуває
- Уважно слухайте дитину, спостерігайте за її поведінкою.
- Пояснюйте, що відчувати страх — це нормально. Скажіть, що ви також боїтеся. Нагадайте, що наша армія нас захищає, і ви вірите, що усе буде добре.
- Якщо є можливість, хай дитина малює, ліпить із пластиліну. Це також допомагає виразити емоції.
Будьте поруч
- Подбайте, щоби дитина відчувала вашу підтримку. Часто обіймайте її, терпляче відповідайте на одні й ті самі питання, робіть щось разом.
Контролюйте себе та свої реакції
- Дітей дуже лякає, коли вони бачать, що дорослі втрачають самоконтроль, занадто бурхливо й агресивно реагують на ситуацію. Звісно, ми також відчуваємо страх, злість, утому. Але намагайтеся бути стабільними. Для дитини це — найважливіше.
Пам’ятайте про режим дня та сімейні «ритуали»
- Намагайтеся дотримуватися того режиму дня, який був у вас у мирний час. Якщо є можливість, нехай дитина засинає, прокидається, їсть у ті ж години, що й раніше.
- Якщо у вас є певні ритуали — наприклад, розповідати казку перед сном, співати колискову — робіть це й далі. Навіть якщо дитина засинає в бомбосховищі.
Продовжуйте гратися
- Для дитини гра — найкраща терапія. Пам’ятайте, що їм необхідно гратися, бігати, стрибати, слухати казки або дивитися мультики. Добре, якщо в цей час у дітей є можливість взаємодіяти з однолітками.
Зберіть дитині «тривожну валізу»
- Покладіть всередину інформацію зі своїми контактними даними. Напишіть групу крові, алергічні реакції та медичні особливості дитини.
- Підпишіть одяг.
- Дозвольте дитині брати з собою в укриття улюблену іграшку, книжку.
Обговоріть план дій
- Пояснюйте дитині, відповідно до її віку, що треба й чого не можна робити в різних ситуаціях: сирена, постріли, пожежа.
- Нагадуйте, хто з дорослих є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Добре, якщо дитина знає свою адресу, прізвище, імена батьків і рідних.
Слова підтримки
Дітям дуже потрібні наші слова підтримки — які вони молодці, як добре тримаються в складній ситуації й допомагають дорослим. Також розповідайте про перемоги Збройних Сил України. Це також дуже підтримує.