Поради вчителям

Як педагог може виявити домашнє насильство над дитиною в умовах дистанційного навчання?

Війна підсилює та каталізує домашнє насильство.

Нервові зриви, стреси батьків можуть призводити до домашнього насильства.

Більшість родин змінили своє місце проживання, а під час проживання з чужими людьми, збільшуються прояви агресії.

Агресія, яка лунає через ЗМІ, соцмережі також впливає на підсвідомість особистості.

Діти стають більш тривожними, коли відчувають тривогу батьків, тому важливо, саме батькам навчитися опановувати себе.

Дитина потребує додаткового захисту, тому що перебуває у стресі і відчуває нестабільний стан батьків.

Дорослі теж перебувають в нестабільному стані та реагують на будь які поведінкові прояви дітей агресією. Замість того, щоб допомогти дитині прожити емоції, вони навпаки, посилюють їх і відбувається насильство.

Якщо під час онлайн занять педагог бачить або чує, що батьки або інші члени родини:

  • застосовують до дитини штовхання, хапання, ляпаси; побиття, стусани;
  • викручування рук; смикання волосся;
  • словесні образи, погрози, приниження; крики; залякування тощо;
  • перешкоджають у спілкуванні з однолітками ; перешкоджають участі дитини в онлайн занятті;
  • псують навмисно улюблені іграшки, особисті речі;
  • примушують виконувати непосильну для дитини роботу; змушують виконувати якусь роботу замість відвідування онлайн занять;
  • сваряться, б’ються між собою;
  • якщо дитина прямо скаржиться на вище перелічені прояви до неї зі сторони батьків чи інших членів родини, родичів;
  • проявляє протягом декількох занять різку зміну звичної для неї поведінки;
  • проявляє страх перед появою батьків чи інших родичів;
  • має тілесні ушкодження, синці, намагається приховати травми під час онлайн спілкування;
  • дитина заплакана, замкнута, тривожна, боязка, відмовляється вмикати камеру та мікрофон;
  • має поганий вигляд, скаржиться на погане самопочуття;
  • проявляє втрату інтересу до навчання та іншої діяльності;
  • має інші психологічні і поведінкові прояви, які можуть свідчити про насильство щодо дитини тощо.

Передайте інформацію для подальшого реагування керівнику закладу та/або уповноваженій особі 

  • Якщо дитина, знаходиться за кордоном, треба діяти виходячи з найкращих інтересів дитини, з урахуванням подальшого забезпечення знаходження дитини у безпеці: врахувати з ким дитина перебуває за кордоном; хто є кривдником; з ким і де дитина може залишитися, якщо знаходиться за кордоном тільки з особою, яка скоїла домашнє насильство. Якщо ситуація контрольована, поспілкуватися з дорослими, з якими знаходиться дитина.
  • Зберігайте спокій, налаштуйте себе на спілкування з дитиною.
  • Оцініть стан дитини.
  • Забезпечте організацію надання медичної допомоги (у разі потреби): дізнайтеся адресу місцезнаходження дитини; викличте швидку допомогу за номером 103; знайдіть можливість організувати звернення за єдиним номером служби екстреної допомоги *112 (для країн Європейською Союзу).
  • Не залишайте дитину наодинці. Зателефонуйте до дитини або вийдіть на зв’язок через соціальні мережі.
  • Дізнайтесь чи є ще хтось вдома з дорослих. Якщо так, запитайте чи може дитина довіритись цій людині. Якщо поряд з дитиною знаходиться тільки кривдник, запропонуйте знайти безпечне місце для спілкування.
  • Будьте на зв’язку до моменту доки не переконаєтесь, що дитина в безпеці.
  • За потреби зателефонуйте до поліції за номером 102; за єдиним номером служби екстреної допомоги-112 (для країн Європейського Союзу).
  • Запропонуйте дитині випити склянку води.
  • Запитайте про емоційний та фізичний стан дитини; “Що сталося?”, “Як ти себе почуваєш?”, “Що я можу зараз для тебе зробити?”
  • Підтримайте і схваліть, що дитина до вас звернулась та розповіла про ситуацію. 

Роль педагога на випадки насильства над дітьми 

  • Бути небайдужим та спостережливим.
  • Мати здатність вчасно помітити тривожні симптоми в поведінці та настроях дітей.
  • При спілкуванні з батьками щодо стану навчання дітей, намагайтесь надати таку інформацію, щоб не викликати агресію батьків стосовно дитини.
  • Важливо правильно відреагувати на факт домашнього насильства, враховуючи найкращі інтереси дітей: вести спілкування з батьками чи особами, які знаходяться з дітьми не через звинувачення батьків, а з метою прояснити ситуацію в родині та з’ясувати чим можна допомогти дитині та родині – поставивши запитання: Як справи у дитини? Яка ситуація з навчанням дитини? Як ви себе почуваєте? 

 
Закон України від 18.02.2021 року №1256-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської конвенції)”
Постанова КМУ від 01.06.2020 року №585  “ПОРЯДОК забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження”
Постанова КМУ від 28.07.2021 року №775 “Про внесення змін до Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження”
      Наказ МОН від 02.10.2018 № 1047 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами” 

Механізми виявлення та реагування на випадки жорстокого   поводження з дитиною

          У виявленні фактів домашнього насильства має значення спостережливість педагогічних працівників закладу освіти, їх уважне ставлення до учасників освітнього процесу і здатність вчасно помітити симптоми неблагополуччя в поведінці та настрої дітей

Ознаками психологічного насильства є:

  • замкнутість, тривожність, страх або навпаки демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;
  • неврівноважена поведінка;
  • агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;
  • різка зміна звичної для дитини поведінки на контрастну;
  • уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;
  • занижене самооцінювання, наявність почуття провини;
  • швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;
  • демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому;
  • схильність до «мандрів», бродяжництва;
  • депресивні розлади;
  • спроби самогубства;
  • вживання алкоголю, наркотичних речовин;
  • наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хвороб;
  • прояви насильства чи жорстокого поводження стосовно тварин чи інших живих істот;
  • приналежність батьків інших законних представників до деструктивних релігійних сект;

Ознаками фізичного насильства можуть бути:

  • розповідь дитини, що батьки, інші члени сім’і’ застосовують до неї або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома;
  • намагання дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова зняти одяг для медичного обстеження або переодягатися в присутності інших дітей; носити одяг, що не відповідає сезону);
  • зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини;
  • синці на щоках, очах, губах, вухах, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо;
  • рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;
  • травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо);
  • забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);
  • скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідних і статевих систем;
  • рани і синці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно);
  • сліди від укусів;
  • опіки та інші незвичні для віку дитини фізичні (видимі та невидимі) травми.

 Ознаками економічного насильства, занедбання дитини можуть бути:

  • постійне голодування через нестачу їжі;
  • вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника);
  • часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою;
  • втомлений і хворобливий вигляд;
  • загальна занедбаність;
  • нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря),
  • залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (в тому числі, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння);
  • залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі зі сторонніми особами;
  • антисанітарні умови проживания, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни;
  • у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;
  • залучення дитини до трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства);
  • дитина жебракує, втікає з дому

 Ознаками сексуального насильства можуть бути:

  • знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;
  • захворювання, що передаються статевим шляхом;
  • синдром «брудного тіла»;
  • уникнення контактів із ровесниками чи дорослими, зокрема й з родинного кола чи друзів сім’ї;
  • дитяча або підліткова проституція;
  • рання вагітність;
  • вчинення сексуальних злочинів;
  • сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;
  • нерозбірлива або непритаманна віку дитини сексуальна поведінка;
  • створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок;
  • страх або агресивна реакція щодо конкретних людей або людей певної статі, віку тощо;
  • синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, сліди від укусів.
  • інші незвичні для віку дитини фізичні ознаки (видимі та невидимі), а також психологічні і поведінкові прояви, які можуть свідчити про насильство щодо дитини. 

Якщо ви стали свідком жорстокого поводження з дитиною у родині, або за її межами, зокрема  :

–будь-якою формою рабства або практикою, подібною до рабства, борговою залежністю, примусовою чи обов’язковою працею, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

–використанням, вербуванням або пропонуванням дитини для зайняття проституцією, виробництва творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, інших предметів порнографічного характеру;

–роботою, яка за характером чи умовами виконання може заподіяти шкоду фізичному або психічному здоров’ю дитини;

–використанням дитини в жебрацтві, втягненням її в жебрацтво (систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб);

–втягненням дитини у злочинну діяльність, залучення її до вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин

Вам потрібно негайно:

– у разі потреби надати дитині домедичну допомогу, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання дитині екстреної медичної допомоги;

– невідкладно, у строк, що не перевищує однієї доби, звернутися/ повідомити (в усній та (або) в письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації) органам Національної поліції та службі у справах дітей за місцем виявлення та (або) проживання (перебування) такої дитини.

У разі коли відсутня можливість звернутися до органів Національної поліції та служби у справах дітей, юридичні та фізичні особи, яким стало відомо про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження з нею або життю чи здоров’ю якої загрожує небезпека, зобов’язані негайно звернутися до інших суб’єктів.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ДОВІРЯЄ ВАМ СВІЙ СЕКРЕТ

Уявімо ситуацію: до вас після занять звернулась дитина й поділилася ситуацією, що з нею сталася. Як діяти й реагувати?

Спочатку перевірте свою готовність за 3 позиціями:

  • знайдіть і тримайте в близькому доступі телефони гарячих ліній, аби отримати консультацію чи допомогу, а також –номери телефонів дільничного поліцейського, ювенальної превенції, соціальної служби;
  • будьте готові поговорити з дитиною;
  • будьте готові реагувати на випадок сексуального насильства, потурбуйтеся про безпеку та захист дитини, повідомте про випадок або підозру в компетентні органи.
  1. Покажіть, як вам важливо почути розповідь дитини. Пам’ятайте, що дитині в будь-якому віці важко розповісти про насильство, а більшість не знають, як говорити про сексуальне насильство.

Дорослий міф:  чим старша дитина, тим простіше їй розповідати, що з нею відбувається. Це не так. А кривдник зазвичай неодноразово повторює, що все потрібно зберігати в таємниці, а якщо дитина розповість, станеться щось погане. Тому відповідальне, професійне та безпечне реагування – це на 100% прийняти слова дитини. Якщо у вас немає можливості поговорити відразу, домовтеся, де й коли ви вислухаєте дитину. Головне – запевнити, що вам важливо почути її розповідь.

  1. Переконайте дитину, що ви їй вірите, навіть якщо розповідь сумбурна, нелогічна й, на перший погляд, не стосується сексуального насильства. Дайте дитині зрозуміти, що серйозно сприймаєте її слова.

Ми маємо пам’ятати: кривдники маніпулюють своїми жертвами і змушують думати, що ніхто їм не повірить. Їхня влада над дітьми може тривати роками, а життя дитини нагадуватиме так звану емоційну гойдалку: від розпачу до забуття, від страху до задоволення, від гніву на себе до симпатії до кривдника. Будьте тактовними й делікатними, не ставте безліч запитань, не розпитуйте заради цікавості.

Ще один дорослий міф:  дитину треба обов’язково пожаліти, пригорнути та пообіцяти, що все буде добре. Насправді краще сказати: “Я тобі вірю! Дякую за довіру до мене й за те, що розповідаєш мені правду. Ти дуже хоробра/-ий і все робиш правильно. Мені шкода, що з тобою це сталося”.

  1. Не обіцяйте швидко розв’язати проблему. У пересічних ситуаціях – наприклад, коли дитина жаліється, що її образили, – ми намагаємося заспокоїти її і впевнено говоримо: “Зараз я розберуся й покараю кривдника”. Коли ж ідеться про дитину, яка має особливий секрет, вона страждає від провини та сорому, а її розповідь – відчайдушна спроба попросити про допомогу. Тому не обіцяйте вирішити ситуацію швидко й покарати кривдника. Вам це не під силу.

Ще один міф – що достатньо виявити випадок насильства, і все припиниться. Краще підтримайте дитину: “Це не твоя провина, що хтось робить те, від чого тобі погано. Та людина добре знає, що чинить зле. А тобі немає чого соромитися”.

  1. Реагуйте спокійно, зберігайте емоційну рівновагу. Дорослому складно уявити палітру відчуттів дитини. Розповідь про ситуацію, що сталася з дитиною, може нагадати дорослому про неприємні дотики чи інші емоції. Реагуйте спокійно, без надмірного трагізму, побачте перед собою дитину, яка вижила після всього, що з нею сталося, пережила страждання і знайшла в собі сили прийти до вас і розказати про це.

Це лише міф, що обов’язково треба проявляти емоції, аби повірили, що тобі не байдуже – краще скажіть: “Я думаю, це було дуже важко. Я тут, аби вислухати й підтримати тебе. Чи хочеш ти ще щось розповісти? Можливо, тобі потрібно щось зараз?

Це дасть вам час перевести дух і взяти під контроль свої емоції. Пам’ятайте, що дитині треба, щоби поряд була доросла людина, якій вона довіряє та яка залишатиметься спокійною і зможе заспокоїти дитину.

 Єдина в Україні Національна гаряча лінія: 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного) або 116 111 (з мобільного).  Дзвінки безкоштовні.

За даним номером гарячої лінії надається психологічна, правова та соціальна підтримка всім потребуючим

Більше інформації ви зможете знайти на сайті нашого Центру за посиланням:  

http://snrc.org.ua/kabinet-socialnogo-pedagoga/

Адаптація учнів з категорії ВПО до нового навчального закладу

 Рекомендації класним керівникам

  • Емоційна підтримка. 

Це перше, що спадає на думку, коли ми думаємо  про підтримку, яку нам надають інші люди. Якщо в дорослих виникають проблеми на роботі, члени сім’ї або друзі будуть кожного дня питати, як себе людина почуває та казати їй, що підтримують її. Це ж саме можна робити і з дітьми. Інколи діти настільки переживають за своїх близьких, що бояться ставити їм запитання або не звертаються за підтримкою, тому що вважають, що цим вони засмутять близьку їм людину. Тому вчителям потрібно бути уважними до своїх учнів і бачити, хто з них потребує особливої уваги. Можна запропонувати таку вправу, щоб кожен учень склав список усіх учнів класу, поміркував і написав навпроти кожного з прізвищ, що найбільш подобається в цій особі, які її чесноти. Вчитель збирає написане, опрацьовує і наступного тижня роздає кожній дитині аркуш з перерахованими рисами, які помітили однокласники.

  • Практична допомога. 

Допомогти впоратися з різними завданнями повсякденного життя. Інколи події так впливають на дитину, що їй важко концентрувати увагу на завданні. Розуміння цього та допомога у виконанні складних завдань є важливим елементом підтримки.

  • Обмін думками, ідеями. 

Досвід та думки інших людей про певні ситуації можуть бути корисними. Діти можуть використовувати героїв книжок чи фільмів, історичних персонажів інших людей, для обговорення того, як би вони себе вели в тій чи іншій ситуації. Обмін думками з дітьми щодо тієї чи іншої ситуації допомагає їм, оскільки вчить дивитися на ситуації/події з різних точок зору і надає можливість висловлювати власні погляди.

  • Пошук та обробка інформації.

Діти підліткового віку можуть шукати різну інформацію про події, досліджувати історичні підґрунтя того, що відбувається, узагальнювати отримані знання і представляти як невеличкі проекти, які можна буде розглянути під час виховної години. Така форма роботи також є підтримкою, оскільки допомагає спрямувати енергію в пошуковому напрямі.

Лекція, яку варто прослухати батькам, матерям, а також вчителям  і шкільним психологам.

  1. Тема: “Які родинні зв’язки є критично важливими у формуванні дитини і чому?” Матеріал викладений у аудіо-форматі https://t.me/teachers_info/41

 2.Тема: “Вплив різних типів поведінки батьків і матерів на дітей”  Матеріал викладений у аудіо-форматі  https://t.me/teachers_info/43

Лекторка:

 Владислава Швець — практична психологиня, викладачка, експертка з надання психосоціальної допомоги для дітей, батьків та освітян, психолог в програмах Європейського Союзу та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ)