Поради вчителям

Методичні рекомендації для педагогічних працівників з профорієнтації «Погляд у майбутнє»

Мета: формування професійної компетентності та професійного самовизначення в учнів із особливими освітніми потребами у різні вікові періоди.

Вибір професії для кожної молодої людини – це вибір свого місця в житті, подальшого шляху навчання і праці. Профільне навчання дає можливість учню познайомитись зі своєю майбутньою професією за рахунок предметів до яких в них є здібності та які їм подобаються.

Профорієнтаційна робота повинна служити одній меті – активізувати учня, сформувати у нього прагнення до самостійного вибору професії з урахуванням отриманих знань про себе, своїх здібностей та перспективи їх розвитку. В цьому йому повинні допомогти батьки, вчителі та психологічна служба закладу освіти.

Підготовка учнів до майбутньої трудової діяльності – одна із пріоритетних функцій навчально-виховного процесу Центру. Формування професійної, життєвої компетентності, посилення гнучкості та мобільності соціальної поведінки, підготовленості до праці, оновлення соціальних пріоритетів особистості, які мають на меті: допомогти дитині навчитися жити, розуміти себе, визначати ставлення до себе і до навколишнього світу, знайти своє місце у житті, реалізувати свої плани. У процесі навчання й виховання відбувається соціалізація особистості, накопичення нею життєвого досвіду, знань, підготовка до активної участі у всіх сферах діяльності.

Формування професійної компетентності та професійного самовизначення

Профорієнтація – це довготривалий, до певної міри незворотній процес оволодіння особистістю тою чи іншою професією, який включає три основні моменти:

процес впливу соціального середовища на особистість, що формується;
процес усвідомлення необхідності праці, пізнання конкретної сфери праці;
саме перетворення праці за законами розвитку сьогоденної дійсності.

Психолого-педагогічна функція профорієнтації – це перш за все виявлення і формування інтересів, нахилів, здібностей учнів, визначення шляхів і умов ефективного управління їх професійним самовизначенням. Також це – формування професійних намірів у відповідності з інтересами і потребами конкретного регіону у кадрах.

Профорієнтація повинна здійснюватися на всіх вікових етапах:

Емоційно-образний (діти старшого дошкільного віку).

Формування позитивного ставлення до світу професій, до людей праці. На цій стадії професії відомі дітям лише за назвами і деякими зовнішніми ознаками (форма одягу, манери поведінки, оцінка оточуючих людей).

Пропедевтичний (1-4 класи).

Розвиток інтересу до професії батьків, до найбільш масових професій. Формування любові і сумлінного ставлення до праці. У молодших школярів ще немає підстав для здійснення серйозного професійного вибору, часто відсутні виражені інтереси і нахили. Вони легко змінюються на інші.

Пошуково-зондуючий (5-7 класи).

Формування професійної спрямованості при усвідомленні інтересів, здібностей, цінностей, які пов’язані з вибором професії і визначенням свого місця у суспільстві. В цих учнів можуть мати місце особливо раптові переміни в інтересах, що викликано істотним підйомом пізнавальної активності. Але саме в цьому віці можуть виникнути інтереси, які можуть мати вихід на професійну діяльність.

Формування професійної свідомості (8-9 класи).
Формування особистісного сенсу вибору професії, уміння співвідносити суспільні цілі вибору сфери діяльності із своїми ідеалами, уявлення про цінності зі своїми можливостями. На цьому етопі учень повинен вже реально сформулювати для себе задачу вибору майбутньої діяльності з урахуванням наявного психологічного і психофізіологічного ресурсів.
Період уточнення соціально-професійного статусу (10 клас).
Формування знань, умінь у визначеній сфері трудової діяльності.
Входження в професійну діяльність (учні ПТНЗ, студенти спеціальних середніх і вищих навчальних закладів).

З метою визначення професійних намірів учнів працівники психологічної служби умовно поділяють школярів на чотири категорії за ступенем сформованості професійних планів, які можна з’ясувати в групових опитуваннях.

1. Вже визначили своє майбутнє покликання.Вони мають потребу в тому, щоб їм було вказано шляхи подальшого здобуття освіти, вибору навчального закладу, в якому можна здобути спеціальність, перспективи роботи. Іноді необхідно підказати шляхи самовиховання, самоосвіти, підготовки себе до опанування професії.
Не знають, куди йти вчитися або працювати, не мають конкретних життєвих професійних планів.Ця категорія учнів має потребу в роботі з професійної освіти. Ознайомлення з різними професіями й спеціальностями допомагає їм визначити своє майбутнє. У роботі з учнями можна застосовувати анкети на виявлення інтересів, результати яких можуть бути першим кроком для наступного самовизначення й допоможуть їм звузити сферу вибору й зорієнтуватися в розмаїтті професій.
Обрали свою майбутню професію, але з певних причин опанування професії або істотно обмежене для них, або зовсім протипоказане (за станом здоров’я). Учням необхідна робота з переорієнтації. Переорієнтація передбачає вирішення підлітком досить складного протиріччя між власним бажанням, з одного боку, і неможливістю (або обмеженістю) займатися цією діяльністю – з іншого.
Обрали одразу кілька професій, часто протилежного характеру.Ця чисельна група учнів характеризується тим, шо у визначенні свого професійного вибору діти орієнтуються винятково на поради й думки товаришів і оточення, не замислюючись над своїми можливостями та перевагами професії.

Для того, щоб вибір професії був свідомим і вільним, необхідно враховувати принаймні три фактори:

інформованість (орієнтування) учнів про світ професій;
знання своїх особистісних можливостей;
уміння співвідносити особистісні риси з вимогами до професії або спеціальності.

Рекомендації

щодо вивчення учнів в процесі їх профорієнтації :

Не обмежуватись вивченням навчальної діяльності та шкільної суспільно-корисної активності учнів, а намагатись досліджувати позашкільні інтереси та нахили аж до рівня життєвої активності.
Визначити сильні якості учнів, продуктивні сторони особистості з точки зору не тільки навчання в Центрі, але і різних видів праці та звертати на них увагу підлітків та їх батьків.
Виявляти психологічні та медичні протипоказання до вибору тих чи інших професій.
Індивідуально-психологічні особливості людини необхідно оцінювати різносторонньо. Для ефективності профконсультації недостатньо визначити відповідність будь якої особливості вимогам конкретної професії. Необхідно встановити відповідність особистості в цілому вимогам тієї або іншої галузі діяльності.
Враховувати такий індикатор професійної придатності, як емоційний комфорт, емоційна задоволеність своєю професією, роботою.
Доводити до свідомості самих учнів виявлені в них професійно позитивні та негативні /протипоказані/ якості, дотримуючись при цьому педагогічного такту.

В процесі формування в учнів готовності до вибору професії необхідно звертати увагу на такі індивідуальні особливості:

Перш за все – це інтереси, нахили учнів. Професійні інтереси відрізняються конкретністю і цілеспрямованістю. Це інтерес до тієї професії, яку обирає для себе учень.

Розвиток та формування професійних інтересів безпосередньо зв’язані з пізнавальними інтересами. Це інтереси, які спрямовані на оволодіння знаннями з професії, розуміння її суті, оволодіння не тільки практичними, але і теоретичними основами даної професії. Чим сильніше виражений професіональний інтерес, тим глибша потреба в оволодінні знаннями з конкретної професії.

Важливо також встановити, якими мотивами керується учень при виборі професії, чим визначаються його цілі, що породжені ідеалами та переконаннями.

Профорієнтаційна робота з батьками:

анкетування батьків та залучення їх до проведення профорієнтаційної роботи в Центрі;
інформаційні години з питань профорієнтації у відповідності з програмою в класах;
індивідуальна робота психологічної служби і класних керівників з батьками;
загальношкільні конференції типу “Обираємо професію разом”.

Закон України від 18.02.2021 року №1256-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської конвенції)”

Постанова КМУ від 01.06.2020 року №585 “ПОРЯДОК забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження”

Постанова КМУ від 28.07.2021 року №775 “Про внесення змін до Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження”

Наказ МОН від 02.10.2018 № 1047 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами”

Механізми виявлення та реагування на випадки жорстокого поводження з дитиною

У виявленні фактів домашнього насильства має значення спостережливість педагогічних працівників закладу освіти, їх уважне ставлення до учасників освітнього процесу і здатність вчасно помітити симптоми неблагополуччя в поведінці та настрої дітей

Ознаками психологічного насильства є:

замкнутість, тривожність, страх або навпаки демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;
неврівноважена поведінка;
агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;
різка зміна звичної для дитини поведінки на контрастну;
уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;
занижене самооцінювання, наявність почуття провини;
швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;
демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому;
схильність до «мандрів», бродяжництва;
депресивні розлади;
спроби самогубства;
вживання алкоголю, наркотичних речовин;
наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хвороб;
прояви насильства чи жорстокого поводження стосовно тварин чи інших живих істот;
приналежність батьків інших законних представників до деструктивних релігійних сект;

Ознаками фізичного насильства можуть бути:

розповідь дитини, що батьки, інші члени сім’і’ застосовують до неї або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома;
намагання дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова зняти одяг для медичного обстеження або переодягатися в присутності інших дітей; носити одяг, що не відповідає сезону);
зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини;
синці на щоках, очах, губах, вухах, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо;
рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;
травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо);
забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);
скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідних і статевих систем;
рани і синці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно);
сліди від укусів;
опіки та інші незвичні для віку дитини фізичні (видимі та невидимі) травми.

Ознаками економічного насильства, занедбання дитини можуть бути:

постійне голодування через нестачу їжі;
вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника);
часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою;
втомлений і хворобливий вигляд;
загальна занедбаність;
нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря),
залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (в тому числі, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння);
залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі зі сторонніми особами;
антисанітарні умови проживания, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни;
у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;
залучення дитини до трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства);
дитина жебракує, втікає з дому

Ознаками сексуального насильства можуть бути:

знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;
захворювання, що передаються статевим шляхом;
синдром «брудного тіла»;
уникнення контактів із ровесниками чи дорослими, зокрема й з родинного кола чи друзів сім’ї;
дитяча або підліткова проституція;
рання вагітність;
вчинення сексуальних злочинів;
сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;
нерозбірлива або непритаманна віку дитини сексуальна поведінка;
створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок;
страх або агресивна реакція щодо конкретних людей або людей певної статі, віку тощо;
синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, сліди від укусів.
інші незвичні для віку дитини фізичні ознаки (видимі та невидимі), а також психологічні і поведінкові прояви, які можуть свідчити про насильство щодо дитини.

Якщо ви стали свідком жорстокого поводження з дитиною у родині, або за її межами, зокрема :

–будь-якою формою рабства або практикою, подібною до рабства, борговою залежністю, примусовою чи обов’язковою працею, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

–використанням, вербуванням або пропонуванням дитини для зайняття проституцією, виробництва творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, інших предметів порнографічного характеру;

–роботою, яка за характером чи умовами виконання може заподіяти шкоду фізичному або психічному здоров’ю дитини;

–використанням дитини в жебрацтві, втягненням її в жебрацтво (систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб);

–втягненням дитини у злочинну діяльність, залучення її до вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин

Вам потрібно негайно:

– у разі потреби надати дитині домедичну допомогу, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання дитині екстреної медичної допомоги;

– невідкладно, у строк, що не перевищує однієї доби, звернутися/ повідомити (в усній та (або) в письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації) органам Національної поліції та службі у справах дітей за місцем виявлення та (або) проживання (перебування) такої дитини.

У разі коли відсутня можливість звернутися до органів Національної поліції та служби у справах дітей, юридичні та фізичні особи, яким стало відомо про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження з нею або життю чи здоров’ю якої загрожує небезпека, зобов’язані негайно звернутися до інших суб’єктів.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ДОВІРЯЄ ВАМ СВІЙ СЕКРЕТ

Уявімо ситуацію: до вас після занять звернулась дитина й поділилася ситуацією, що з нею сталася. Як діяти й реагувати?

Спочатку перевірте свою готовність за 3 позиціями:

знайдіть і тримайте в близькому доступі телефони гарячих ліній, аби отримати консультацію чи допомогу, а також –номери телефонів дільничного поліцейського, ювенальної превенції, соціальної служби;
будьте готові поговорити з дитиною;
будьте готові реагувати на випадок сексуального насильства, потурбуйтеся про безпеку та захист дитини, повідомте про випадок або підозру в компетентні органи.

Покажіть, як вам важливо почути розповідь дитини. Пам’ятайте, що дитині в будь-якому віці важко розповісти про насильство, а більшість не знають, як говорити про сексуальне насильство.

Дорослий міф: чим старша дитина, тим простіше їй розповідати, що з нею відбувається. Це не так. А кривдник зазвичай неодноразово повторює, що все потрібно зберігати в таємниці, а якщо дитина розповість, станеться щось погане. Тому відповідальне, професійне та безпечне реагування – це на 100% прийняти слова дитини. Якщо у вас немає можливості поговорити відразу, домовтеся, де й коли ви вислухаєте дитину. Головне – запевнити, що вам важливо почути її розповідь.

Переконайте дитину, що ви їй вірите, навіть якщо розповідь сумбурна, нелогічна й, на перший погляд, не стосується сексуального насильства. Дайте дитині зрозуміти, що серйозно сприймаєте її слова.

Ми маємо пам’ятати: кривдники маніпулюють своїми жертвами і змушують думати, що ніхто їм не повірить. Їхня влада над дітьми може тривати роками, а життя дитини нагадуватиме так звану емоційну гойдалку: від розпачу до забуття, від страху до задоволення, від гніву на себе до симпатії до кривдника. Будьте тактовними й делікатними, не ставте безліч запитань, не розпитуйте заради цікавості.

Ще один дорослий міф: дитину треба обов’язково пожаліти, пригорнути та пообіцяти, що все буде добре. Насправді краще сказати: “Я тобі вірю! Дякую за довіру до мене й за те, що розповідаєш мені правду. Ти дуже хоробра/-ий і все робиш правильно. Мені шкода, що з тобою це сталося”.

Не обіцяйте швидко розв’язати проблему. У пересічних ситуаціях – наприклад, коли дитина жаліється, що її образили, – ми намагаємося заспокоїти її і впевнено говоримо: “Зараз я розберуся й покараю кривдника”. Коли ж ідеться про дитину, яка має особливий секрет, вона страждає від провини та сорому, а її розповідь – відчайдушна спроба попросити про допомогу. Тому не обіцяйте вирішити ситуацію швидко й покарати кривдника. Вам це не під силу.

Ще один міф – що достатньо виявити випадок насильства, і все припиниться. Краще підтримайте дитину: “Це не твоя провина, що хтось робить те, від чого тобі погано. Та людина добре знає, що чинить зле. А тобі немає чого соромитися”.

Реагуйте спокійно, зберігайте емоційну рівновагу. Дорослому складно уявити палітру відчуттів дитини. Розповідь про ситуацію, що сталася з дитиною, може нагадати дорослому про неприємні дотики чи інші емоції. Реагуйте спокійно, без надмірного трагізму, побачте перед собою дитину, яка вижила після всього, що з нею сталося, пережила страждання і знайшла в собі сили прийти до вас і розказати про це.

Це лише міф, що обов’язково треба проявляти емоції, аби повірили, що тобі не байдуже – краще скажіть: “Я думаю, це було дуже важко. Я тут, аби вислухати й підтримати тебе. Чи хочеш ти ще щось розповісти? Можливо, тобі потрібно щось зараз?

Це дасть вам час перевести дух і взяти під контроль свої емоції. Пам’ятайте, що дитині треба, щоби поряд була доросла людина, якій вона довіряє та яка залишатиметься спокійною і зможе заспокоїти дитину.

Єдина в Україні Національна гаряча лінія: 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного) або 116 111 (з мобільного). Дзвінки безкоштовні.

За даним номером гарячої лінії надається психологічна, правова та соціальна підтримка всім потребуючим

Більше інформації ви зможете знайти на сайті нашого Центру за посиланням:

http://snrc.org.ua/kabinet-socialnogo-pedagoga/

Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
			1	2	3	4
5	6	7	8	9	10	11
12	13	14	15	16	17	18
19	20	21	22	23	24	25
26	27	28	29	30	31